У ХІХ столітті не припинялося протиріччя між арабами та греками щодо питання управління патріархату. З ХХ століття цю концепцію не було вирішено, а також не затверджено регламент щодо обрання олександрійського патріарха церковним кліром або ж з допомогою арабської та грецької спільноти. На патріарший престол було обрано митрополита Фотія із Назарету. Йому було доручено вести церковні справи, що стосувалися будівництва храмів, благодійних та навчальних закладів. Патріахом була створена типографія для публікування низки періодичних видань. Завдяки йому вийшли друком наступні журнали «Пантен», «Церковна мужність», засновані грецькі спільноти, відкрито патріарший музей, Олександрійську бібліотеку. Ним було відновлено митрополію в Птолемаїді у 1901 році. З проведенням адміністративних реформ, було здійснено поділ патріархату на 7 частин – єпархіальних управлінь, не рахуючи Каїру та Олександрії. Провести до кінця церковну реформу йому не довелося, оскільки існували проблеми, які потребували негайного вирішення. У 1926 році на олександрійський престол зійшов Мелетій ІІ Метаксакіс, після чого прем’єр — міністром Єгипту було враховано побажання для православних, тільки не грецького походження, відповідно у 1934 році вийшов закон щодо греко – православної Олександрійської патріархії. Документ регламентував устрій та правління Олександрійської Православної церкви (ОПЦ), належить до розроблених адміністративних патріарших проектів його попередників Никанора, Софронія та Фотія. Патріархом Мелетієм ІІ було розроблено постанову щодо священичого служіння. В одній із 76 статей наголошувалося на тому, що клірик не може бути хіротонізований, якщо у нього не має семінарської або університетської освіти. Постанова також має можливість регулювати порядок призначення та переміщення священиків, їхній перехід з інших конфесій у православ’я, шлюб та розлучення. Також було розроблено спеціальну постанову для Священного Синоду ОПЦ.В даному документі зазначається порядок вибрання місцеблюстителя, архієреїв, регламентується як фінансове так і господарське життя Олександрійської патріархії, її митрополій, судочинства, крім того містяться постанови щодо учбових закладів, устрою чернечого життя. Згідно постанови олександрійського патріарха Мелетія ІІ, Синод не може збиратися без його волі. Тому «Органічний закон» 30 – х років став регулятивним фактором у житті самої православної церкви в Олександрії. Закон стверджує, що патріарх може обиратися священослужителями та церковним причтом ОПЦ, незалежно від того яку національну ознаку він має. Є високопоставлені вимоги до кандидата: богословська освіта, вік не молодше 40, 10 років служіння у духовному сані, бути зразковим архідияконом, архієреєм, архімандритом по відношенню до віри та моральності. Обрання патріарха здійснюється на протязі терміну – 3 –х місяців з моменту пустування архієрейського престолу, місце та час возведення на престол встановлюється з допомогою місцеблюстителя, якого вибирає Св. Синод. Ще одна не мало важлива деталь: якщо той, хто обирається патріархом не має єгипетського громадянства, то він може отримати це визнання зі сторони влади.
Патріарх зобов’язаний постачати єпископів для церковного управління і інших церковних кліриків, він вирішує питання господарського, судово-правового , догматичного і богослужбового характеру, знає про церковне просвітництво та питання благодійності. У 30 – х роках першої половини ХХ століття ОПЦ нараховувала 120 000 православних віруючих, більшу кількість яких складали греки. Патріарх Мелетій ІІ займався місіонерською діяльністю, поширюючи православ’я у Африці, ним встановлюються кафедри в містах Йоханесбург, Бенгаза, Тріполі, Туніс, Судан, Ефіопія. Займається підготовкою богословських кадрів, кліру, який отримував закордонну освіту. Він започатковує духовні навчальні заклади, які з поступовими кроками стали переростати у вищі духовно – педагогічні семінарії, проте в період ІІ Світової війни (1939-1945 рр.) їхня робота була перервана, відновилася лише у 50 – х роках. Патріарх приймав неодноразову участь у церковному та міжконфесійному діалозі з англіканами, визнаючи дійсність їхніх хіротоній.
Не давали спокою православним дві речі — арабомовна православна спільнота, яка ще не була включена у церковне спілкування, а також заважала мусульманська работоргівля, яка остаточно спустошила східну та центральну частину Африки. У тропічній Африці поширенням православ’я займалися корінні жителі Уганди та Кенії. У результаті місіонерської діяльності вони були навернені у православну віру, почали будуватися церкви та формуватися православні спільноти. У 60 – х роках Кампальська церковна асамблея винесла рішення про приєднання африканської православної спільноти до Олександрійської православної церкви.
У 1968 р. — утворюються 2 єпархії у м. Харарі та Кейптауні (ПАР). У 1997 р. – призначаються 4 єпископи для управління єпархіями у Мадагаскарі, Нігерії, Гані, Танзанії. Поширення православних спільнот було зафіксовано східній, південній та західній частині Африки. Такі спільноти з’явилися у африканських містах – Конго, Камеруні та Гані. У Камеруні було відкрито духовну семінарію для навчання франкомовних ортодоксів. Також спостерігалося різке зростання мадагаскарської місії. У 80 – х роках другої половини ХХ століття у Кенії відкривають першу патріаршу семінарію, де здобувають духовну освіту студенти із різних куточків континенту Африки.
Спробуємо переміститися з історичного ракурсу на становище ОПЦ сьогодні. Кажучи про сучасний стан Олександрійського патріархату, варто зауважити на наступних моментах: строгій організації, що впливає на усі аспекти діяльності, розпочинаючи духовною і закінчуючи адміністративною. Особливість літургії Олександрійської православної церкви полягає у її звершенні на багатьох мовах, які використовуються на чотирьох сот приходах, штат яких нараховує понад триста священнослужителів. Зафіксовано 1000 000 православних християн у ній. Проте кількість віруючих ц ієї церкви поступово зростає.
Літургію Іоана Золотоустого було переведено та опубліковано на 50 мовах африканського етносу, відповідно на них публікуються книги із вмістом літургій Православної Церкви, таїнства та інші служби. У африканському континенті працюють середні та катехизаторські школи, зосереджена діяльність молодіжних організацій, союзів для матерів, налагоджена робота шпиталів, клінік, центрів охорони здоров’я, політичних технічних училищ. Олександрійська церква прагне допомогти своїй пастві в Африці, створюючи вигідні умови для праці тисячі людей та їхнього здобуття освіти у ВНЗ. Віддалені райони від Олександрійського патріархату забезпечуються їжею, безкоштовною медициною, тобто проводиться належна соціальна робота для тих, у кого є нагальні потреби.
Патріархом звершується таїнство єлеоосвячення над хворими африканськими дітьми. Православя у африканських країнах не лише зберігається, а й примножується. Налагоджуються тісні взаємовідносини з предстоятелем РПЦ. Зустріч глав двох церков відбулася у квітні 1999 року. На цей час ОПЦ очолює Папа і Патріарх Олександрійський та усієї Африки Федір Хорефтакіс – наступник Петра VІІ . За походженням грек, народився у 1954 році на острові Крит (сучасна Греція). Своє служіння проходив з 1985 по 1990 рр. в м. Одесі на Україні під пильним керівництвом Патріарха Московського і всієї Русі. Прийняв хіротонію у 1990 році у сані єпископа Кіринського. Був вибраний предстоятелем Олександрійської православної церкви 9 жовтня 2004 року, інтронізацію було проведено через п’ятнадцять днів у цьому ж році.
Проповідь Євангеліє може здійснюватися не лише священиками, а призначеними Патріархом проповідниками. Діє синодальна комісія з питань фінансових, юридичних, канонічних, ревізійних, технічних, суспільних зв’язків з приводу друку, періодичних видань, налагодження місіонерської діяльності, діалогів між православних та між християнських конфесійних з ісламом. У патріаршій бібліотеці знаходиться понад 500 рукописів на грецькій мові, а архіви нараховують 2000 томів старовини, тобто книг, написаних на французькій, німецькій та арабській мовах, десятки тисяч богословських творів. На сьогодні ОПЦ має з подвір’я у Афінах, де розташовані різні храми, названі в честь святого Афанасія, Миколая і інших. Тут розміщується патріарша канцелярія, яку очолює представник глави церкви. Такі представництва зосереджені на Кіпрі.
Олександрія нараховує 16 православних храмів, 8 — приходського, 2- цвинтарного, 4 — духовно — навчального закладного типу. У Каїрі діючими є 14 православних храмів, в числі яких патріарший кафедральний собор святителя Миколая, храм великомученика Димитрія Солуннського, а також спостерігається активність благодійних, суспільних, учбових закладів Олександрійського патріархату.
Кількість віруючих ОПЦ в Єгипті складає від 250 до 300 тисяч осіб, у Африці – 6 500 000, нараховується 29 єпархій. На гербі Олександрійської церкви зображена корона, увінчана хрестом, під якою знаходиться крилатий лев із книгою, по сторонам — лаврові гілки. Лев уособлює єпископську владу апостола і євангеліста Марка, що передається від нього його наступникам при керівництві церквою.
Богдан Стрикалюк
