Крім так званих історичних старозавітніх течій виділяються також сучасні течії в іудаїзмі. Точну дату нового періоду встановити неможливо. Одні з науковців відносять цей період до середини ХVІІІ століття. Хоча саму ж равіністичну систему середньовіччя відносять до ХVІІ століття. Вона починає встановлюватись спочатку в Голландії, потім – в Англії, а вже в кінці ХVІІІ століття — в Австрії та Франції і лише у ХІХ ст. — в низці європейських країн.З чим пов’язаний такий колапс? В першу чергу з набуттям індивідуальних прав для євреїв, а в деяких випадках і повної рівноправності. Тому такої правової революції в деякій мірі не уникнути, вона означала загибель усієї авторитарної гегемонії керівників єврейських спільнот над членами спільнот.
Відомий єврейський науковець Ісраель Шахак говорить про розірвання кайданів однієї із тоталітарних спільнот за всю історію людства. «Звільнення відбувалося з зовні, хоча йому допомагали євреї з середини. Приблизно 200 року нашої ери єврей міг робити, звичайно тільки в межах дозволеного громадянським правом своєї країни. Виникла свобода для єврея навчатися, читати книги на сучасних мовах, писати книги на івриті, їсти не кошерну їжу, ігнорувати багатоточисельні табу стосовно сексуального життя, свобода думати — все воно було дароване євреям, які жили в Європі
Євреї стикалися з викликами європейського суспільства , зокрема Просвітництва. Просвітництво кидало виклик як традиційним концепціям християнства, інших релігій, так і іудаїзму. Так наприклад почалася поширюватись критика ,ставлячи під сумнів авторитетність Тори (Мойсеєве П’ятикнижжя). То ж така ситуація привела до поступового поширення іудаїзму, почалося роздроблення іудаїзму на різні течії, що стали викликом для Нового часу.
Виділяють такі основні течії в іудаїзмі:
1) Ультраортодоксія;
2) Ортодоксія;
3) Консервативний іудаїзм;
4) Реформістський (ліберальний) іудаїзм;
5) Реконструктивістський іудаїзм.
Тому традиційним напрямком є всього лише ультраортодокси, а ліберальним – реконструкціоністи. Більшість з іудеїв не відносяться до цих крайніх течій, а лише до ортодоксального, консервативного або ж реформістського іудаїзму. Крім цих виділяється ще й секулярний іудаїзм.
Що ж поєднує усі ці течії іудаїзму? Те, що вони не визнають Письмову та Усну Тору (дві частини Закону, які пророк Мойсей отримав на горі Синай від Бога) як незмінні, що іудеї отримали на всі часи. А зараз спробуємо розглянути всі течії в сучасному іудаїзмі.
Представником ультра ортодоксального іудаїзму виступає хасидизм. Хасидизм (походить від івриту і означає – благочестя). Він виникає в середині ХVІІІ ст. в частині Південно – Східної Польщі як виклик проти крайнього узаконення равіністичної системи і як продовження містичної традиції. Хасидизм робить свій акцент не на вивчення Талмуду, а на служіння Богу в радості серця і на досягнення містичної близькості душі до Бога.
Один із сучасних дослідників єврейської містики Моше Ідель стверджує, що потрібно розглядати хасидизм як конгломерат різних течій, включаючи магію, теософську та екстатичну Кабалу. Біля її витоків стояв рабі Бааль Шем — Тов (біля 1700 – бл. 1760) , його ж особистість дещо міфологізована за допомоги переказів, але достовірної інформації про нього дуже мало. Стверджують, що він діяв на Україні, зокрема на Поділлі.
Однак іншим засновником хасидизму вважають Дов Баера із Межрича (1703 -1772), його називали «Великий Магдід» (Великий Проповідник). Він зумів розробити теоретичну сторону хасидизму для равинів. На Україні цей рух охопив Галиччину (Покуття та Гуцульщину)
У ХІХ ст. хасидизм набуває ультраконсервативного характеру, який тоді вважався ворожим будь – яким впливам Нового часу. За цадиками (так називали праведників у хасидизмі) закріплювалася влада лідерів хасидистських спільнот. Інколи ось таке шанування хасидами своїх «цадиків», яким вони приписували надприродні можливості – набувало дещо фанатичної форми. Із сучасних напрямків хасидизму дуже поширені «любавичиські хасиди». Їх нараховується близько 100 000 адептів. Вони ще носять іншу назву «Хабад» (означає — Мудрість, Розум, Пізнання). Засновником цієї течії вважають Шнеура Залмана (1745 – бл. 1813). Його називали «Старий рабе», від якого розпочалася династія хасидистських цадиків Шнеєрсонів. Центр цього руху був зосереджений у Смоленській області (м. Любавічі), а після революції 1917 р. – рабе переїхав в Нью – Йорк, де в Брукліні до цього часу заходиться штаб – квартира хасидизму.
У 1950 р. – вождем став Менахем Мендель Шнеєрсон (1902 — 1994). Шнеєрсона в останні десять років його учні стали вважати Месією, сином Давидовим. Коли він помер, то це викликало кризис його руху, вони змушені були залишитись без лідера. Хоча цей лідер помер, не залишивши після себе правонаступника. Інфраструктура Хабада досягла росту понад 30 %.
Деякі з його послідовників приписують Шнеєрсону божественність. В Ізраїлі вони проживають в єрусалимському районі Меа Шеарим. Більшість політично налаштованих хасидів з екстремістською групою «Блок вірних» підтримують ідею створення єврейських поселень, які знаходяться на окупованих територіях західного берега Йордану та в секторі Газа. Сама ж політична програма хабадників витікає з їхнього релігійного писання «Танії» (1796 р.).
Що ж стосується чисельності адептів Хабада, то вона не велика, вони володіють колосальними фінансовими ресурсами. Хабад підтримують як ізраїльські так і американські політики. Менахем Шнеєрсон мав тісні зв’язки з Аріелем Шароном. Шнеєрсон веде прозелітичну діяльність, прагнучи на меті привести якомога більше євреїв. В Росії Хабад є дуже популярним, його складають ? частини.
Хасидизм поширився в Украні, поступово перейшов і зосереджувався у таких центрах як Литва, Білорусія, Польща,Угорщина, Румунія. Частина хасидів емігрувала в Палестину, інша ж після другої світової війни – до США.
Ортодоксальний іудаїзм як течія починає формуватися у ХІХ столітті як виклик на Просвітництво. Він відсторонює факт, що Біблія містить божественні одкровення, людські приписи, що обумовлені культурним контекстом епохи. Засновником цієї течії вважають сепаристського ортодокса Рабі Самсона Рафаеля Хірша (1808 — 1888). Для примирення традиційного іудаїзму пропонував оновити консерватизм: вірність іудейським віруванням та звичаям, з відсуненням біблійної критики , вивчення секулярних наук, таких як історія та філософія, інтеграцію в неєврейське суспільство.
Досить цікавим є його погляди по відношенню до християнства. Хірш стверджує, що Ісус Христос втілював у життя сенс іудаїзму; християнам не потрібно переслідувати євреїв, але раціонально розглядати достоїнство іудаїзму, потрібно побачити його верховенство над християнством. Від неоортодоксії Хірша йде пряма лінія до американської центристської ортодоксії, яка найшла свій відбиток. Поширена в основному в США, особливо в Університеті Ешиви, знаходить і відбиток в діяльності рабі Йосифа Соловейчика (1903 — 1992).
Рабі Йосиф походив з сім’ї равинів з Литви. Навчався в Брест – Литовську та Берлінському університеті. В університеті його найбільше зацікавило неокантіанство та філософія Гегеля. Написав та захистив докторську дисертацію по епістемології та метафізиці Когена. З 1932 р. – емігрує в Сполучені штати Америки, а з 1941 р. – стає професором в Університеті Ешиви по Талмуду. Зробив неабиякий вплив на ортодоксальних равинів в США, об’єднавши світ Талмуду та світ світової філософії.
Сьогодні ортодоксальний іудаїзм має свою прихильність серед жителів США. Його сповідує біля 2000 000 чоловік. В Ізраїлі ця течія, включаючи ультра ортодоксію вважається офіційною релігією Головного равінату Ізраїля. В Єрусалимі їхня чисельність складає близько третини єврейського населення.
Крім рабі Йосифа не менш помітною виділяється постать Адольфа Шаєвича, який представляє ортодоксальний не хасидистський напрям. Шаєвича в Росії вважають Головним равином. Він очолює КЕРООР або ж інша абревіатура (КЄРОСР). У травні 2003 року ним було засновано Федерацію ортодоксальних єврейських спільнот Росії. Її головою є Анатолій Пінскер. Їм належить Велика хоральна синагога, яка розташована на Спасоглищенському перехресті.
Консервативний іудаїзм – намагається зберегти вже існуючі елементи традиційного іудаїзму. Будь – якої новації він де допускає не в такій рішучій формі як реформістський іудаїзм. Прихильники цієї течії дотримуються шабату з деякими модифікаціями кашрут.
Представником цього напрямку вважають Рабі Захарію Франкеля (1801 — 1875). Йшов за низкою наукових та історико – критичних досліджень, виступав щодо змін богослужбової практики, намагався зберегти вже традиційні іудейські звичаї. У 1854 р.- сатє президентом і очолює Єврейську богословську семінарію в м. Бреслау. Семінарія підготовлювала равинів. Після приходу нацистів вона була окупована ними, а потім спалена. Таким чином Франкель став мислителем , який визначив ідеологію консервативного іудаїзму.
Його послідовником став Соломон Шехтер (1847 -1915) – відомий на той час гебраїст ат засновник цієї ж течії. З 1892 р. – викладає равіністичну літературу в університеті Кембриджа. Вважають, що Шехтер знайшов в генизі синагоги Езри, яка знаходилася у Старому Каїрі – стародавній манускрипт «Дамаського документа». Таким чином він здобув собі славу. У 1902 р. – переїжджає до Нью – Йорку. У цьому ж місті стає президентом ЄБС (Єврейської богословської семінарії). Став фундатором цієї семінарії і перетворив її у справжній оплот консервативного іудаїзму. У 1913 р. – засновує Об’єднану синагогу Америки, що вважав за потрібне у своєму житті.
З починаючи з 1983 року ця течія відійшла ще далі від ортодоксії, відбувалося рукоположення в равини навіть жінок. Цей напрям набув поширення в США. Основний центр консервативного іудаїзму знаходиться в Нью – Йорку, де і розташована Єврейська богословська семінарія. Хоча в таких країнах як Росія та Ізраїль вона є повністю відсутньою.
Реформістський іудаїзм починає розвиватися і зосереджуватися в Центральній Європі в кінці ХVІІІ — початку ХІХ століття. Він признає висновки секулярної науки, вважає , що іудейські традиції складались не лише в результаті Божественного, а й залежать від людської розробки, яка обумовлена культурним контекстом. Допускає послаблення в дотриманні Галахи. Зароджується цей напрям або ж течія в Німеччині. Початок зародження реформістського іудаїзму в дечому залежить від мирян, які бажали оновити богослужіння.
На той час виникала така нагальна потреба в змінах богослужбової практики. І одним із головних ідеологів цієї течії стає Рабі Авраам Гайгер (1810 — 1874). Гайгер вважав, що сенс іудаїзму міститься у вірі в Єдиного Бога для всього людства, а також у дотриманні етичних принципів та проповідуванні цих головних істин для усіх народів. Така думка стала прийнятною і набула у подальшому становленні свого поширення.
Вона була перейнята однодумцем Гайгера – Самуїлом Голдхаймом. Самуїл погодився з Гайгером у тому, що головними критеріями достовірного іудаїзму вважається монотеїзм та етика. Із за консервативності єврейства у Німеччині реформістський іудаїзм в середині ХІХ століття пригальмував, але в США набув широкого розвитку після еміграції єврейських равинів та мислителів.
«Піттсбурзька платформа» визначає цю течію як прогресивну релігію, яка прагне бути в гармонії з вимогою розуму. Євреї цього напряму говорили, що вважають себе не нацією, а релігійною спільнотою, і що вони не збираються повертатися назад у Палестину, і не бажають здійснювати жертовне богослужіння під керівництвом Ааронових синів, ні для того, щоб встановити один із законів, що торкається єврейської держави.
Представники цієї течії стверджують наступні положення:
А) реальність і єдність Бога;
Б) єврейський народ пов’язаний з Богом вічним завітом, що відображається в різних обдумуваннях Творіння, Одкровення та Відкуплення;
В) кожна людина створена за образом Божим, а тому кожне людське життя є священним;
Г) з благоволінням відноситись до всього Божого творіння і усвідомлювати свою відповідальність за його охорону та захист;
Д) зустріч присутності Божої в момент трепету і здивування, в діяннях справедливості і співчуття, у відношеннях любові та в досвіді повсякденного життя;
Е) відповідати перед Богом кожного дня богослужінням та особистою молитвою, вивченням та виконанням заповідей (міцвот) та священними обов’язками по відношенню до Бога та ближнього;
Є) Тора – виявлення вічної любові Божої до єврейського народу та всього людства.
Реформістські ідеологи намагаються виконувати високі моральні доручення у відносинах з іншими людьми, творінням Божим. За допомоги спільних зусиль вони намагаються знайти діалог з іншими представниками вірувань в надії на те. Що лише спільними цими зусиллями усіх — зможуть принести мир свободу та справедливість на землі.
А також зобов’язуються зберігати вірність реформістському іудаїзму на користь рівності жінок та чоловіків у єврейському повсякденному житті. Визнають державу Ізраїль і радіють за її досягнення, проживання на Ізраїльській Землі, підтримують іміграцію в Ізраїль. Тільки бажають, щоб в цій державі дотримувалися громадянських та релігійних прав людини по відношенню до кожного жителя, який поступово веде боротьбу за мир з сусідами.
На території колишнього СРСР у 1989 році Зіновієм Коганом було засновано реформістську спільноту, яка носила назву «Гінейни». У 1993 р. – утворено Об’єднання релігійних організацій сучасного іудаїзму Росії (ОРОСІР), а після того – російське керівництво Всесвітнього союзу прогресивного іудаїзму (ВСПІ). Його центр розташований в США.
Засновником реконструктивістського іудаїзму вважають єврейського мислителя ХХ століття – Мордехая Каплана. Головним для цього напрямку виступає цивілізація, яка розвивається та культурний спадок єврейського народу. Він відкидає уяву про трансцендентного Бога , а потім і саме вчення про богонатхненість Біблії. На відміну від своїх попередників, які робили акцент на автономності особистості, ре конструктивістський іудаїзм зміщує свій акцент на значенні спільноти.
Рабі Мордехай народився в м. Литва під Вільном у 1881 році. Його батько був ортодоксальним равином. У 1989 р. — разом зсім’єю він емігрує в м. Нью – Йорк. У 1902 р.- приймає сан священика у Єврейській богословській семінарії, а вже в 1903 році очолює найважливішу на той час ортодоксальну конгрегацію «Келіхат Йешурун». Його на протязі трьох навіть запрошували проводити святкові богослужіння.
У 1909 р. – Каплан піддає публічній критиці ортодоксію на виступі перед випускниками ЄБС. Соломон Шехтер був здивований промовою Каплана, пропонуючи йому викладати в богословській семінарії.
Він починає викладати гомілетику та філософію для студентів до 1963 року. Хоч він не вважав себе за ортодоксального іудаїста, у 1918 році його було обрано равином ортодоксальної синагоги в м. Манхетені.
А вже 16 лютого 1922 року він знімає з себе обов’язки равина Єврейського центру, за ним ідуть члени синагоги, в результаті було сформовано соціальне суспільство іудеїв. Написав книгу під назвою «Іудаїзм як цивілізація». Робив спробу уникнення «надприроднього», спираючись на праці філософів та дослідників таких як Дюркгейм, Дьюї, Кулі та Джеймс. У своїй апраці він говорить про релігію з поняттям надприроднього як певной алхімічної та астрологічної стадії релігії.
В самому кінці ХХ століття чисельність адептів цієї течії збільшилася і досягал близько 60000 чоловік. Ця течія або напрям поширений в Північній Америці. Цей рух складається з 3-х таких компонентів як:
1) Єврейська реконструктивістська федерація, яка була заснована у 1955 році. Включає в собі 100 конгрегацій, що розташовані по всій Північній Америці;
2) Реконструктивістський равіністичний коледж. Був заснований у 1968 році. Це пояснюється тільки тим, що Каплан бажав бачити у своєму напрямі не окрему деномінацію всередині, а шлях нового розвитку єврейської цивілізації;
3) Реконструктивістська равіністична асоціація. Утворена в 1974 році як професійна асоціація равинів (вчителів). Вона належить до реконструктивістського іудаїзму і зарах нараховує 225 членів.
У 1981 р. – з ключового поста реконструктивістського руху йде учень та зять — Каплана Іра Ейзенштейн. У 1983 році Каплан помирає. Таким чином популярність богослов’я Каплана різко падає серед реконструктивістів.
Стрикалюк Богдан
Магістр релігієзнавства
