У XVI–XVIII століттях ставлення до алхімії було суперечливим. З одного боку, державна влада сприймала її як загрозу монетарній системі, адже неконтрольоване виробництво золота могло підірвати економіку. З іншого боку, правителі бачили в ній потенційне джерело збагачення. Імператори Священної Римської імперії, зокрема Максиміліан II та Рудольф II, активно підтримували алхіміків, надаючи їм привілеї та фінансування. Прага в цей період стала одним із головних центрів алхімічної діяльності в Європі.
Проте покровительство не завжди гарантувало безпеку. Англійський алхімік Едвард Келлі, соратник Джона Ді, загинув у 1595 році під час спроби втечі з в’язниці, куди його помістив імператор Рудольф II. У 1603 році шотландський алхімік Александер Сетон зазнав тортур і ув’язнення від курфюрста Саксонії Крістіана II за демонстрації трансмутації металів. Такі випадки ілюструють складні стосунки між алхіміками та політичною владою.
Перехід до метафізики: алхімія як духовна практика
Упродовж XVIII століття традиційна алхімія, орієнтована на виготовлення золота, поступово втратила популярність. Натомість зросла зацікавленість у її духовному вимірі. Частина алхіміків відмовилася від матеріальних цілей на користь релігійно-філософських. Такий підхід перегукувався з пізньоантичними традиціями, зокрема з текстами Сінезія Кіренського, де алхімія розглядалась як процес внутрішньої трансформації.
Німецький алхімік Міхаель Майєр, особистий секретар імператора Рудольфа II, присвятив свої праці саме містичній алхімії. Його тексти, сповнені символізму, не претендували на практичне виготовлення золота, натомість описували алегоричні процеси очищення душі. Ще один приклад — Генріх Кунрат, автор праці «Амфітеатр вічної мудрості», у якій поєднуються алхімічна символіка з християнською містикою. Його ілюстрації вважаються одними з найвиразніших у духовній алхімічній традиції.
Герметизм і розенкрейцери
Становлення сучасної науки супроводжувалося критикою її механістичного світогляду. Багато мислителів шукали альтернативу і зверталися до герметичної традиції, езотеричного напрямку, який зосереджувався на взаємозв’язку людини з космосом. Саме в цьому контексті алхімія набула нового значення.
На початку XVII століття у Німеччині з’явилися так звані «Маніфести розенкрейцерів», які закликали до духовного оновлення Європи. Ці тексти приписують теологу Йогану Валентину Андреа. Їх підтримали як алхіміки, так і філософи, які розглядали герметизм як альтернативу матеріалістичному підходу до науки. Герметична алхімія ставала способом філософського пізнання — не лише природи, а й самої людини.
У XIX столітті алхімія знову опинилася в центрі уваги, цього разу серед духовних шукачів і окультистів. Англійська дослідниця Мері Енн Етвуд наголошувала, що алхімія ніколи не була лише передвісником хімії. Вона вважала її окремою духовною традицією, яка багаторазово з’являлася в історії, але щоразу знову зникала через непорозуміння або втрату істинного змісту.
Подібні ідеї отримали нове осмислення в XX столітті завдяки роботам Карла Густава Юнга. Юнг інтерпретував алхімію як систему символів, яка відображає процеси внутрішньої трансформації особистості. За його теорією, алхімічні образи — це архетипи, що виражають глибинні структури людської психіки.
Сучасні інтерпретації: алхімія як метафора пізнання
У XXI столітті алхімія вийшла за межі вузько езотеричного середовища. Її вивчають не тільки історики науки, а й філософи, культурологи, психологи. Алхімічна символіка використовується у літературі, кіно, мистецтві. Вона служить інструментом для розуміння внутрішніх змін, духовного розвитку і пошуку цілісності.
Старовинні трактати продовжують досліджувати науковці та ентузіасти, які шукають у них втрачені фрагменти універсального знання. Попри те, що сучасна хімія повністю спростувала ідею трансмутації металів, алхімія збереглася як символічна система, яка допомагає осмислити місце людини у Всесвіті.
Іван Гудзенко
