У цьому контексті структура Євангелій слугує не тільки хронікою подій, але й богословською інтерпретацією, де кожна деталь має символічне навантаження. Ця частина текстів, на відміну від решти, вирізняється чіткішою хронологічною послідовністю, що, однак, не виключає складностей у зіставленні синоптичних Євангелій з Євангелієм від Івана.
Найбільш проблематичним питанням хронології є день смерті Ісуса, який по-різному визначається в різних джерелах. Синоптики вказують на день після пасхальної вечері, а Іван — на сам день приготування до Пасхи, тобто ще до початку юдейського свята. Це породжує богословські інтерпретації, де Ісус постає як Агнець, принесений у жертву в той самий день, коли юдеї готували пасхальні жертви. Така подвійна перспектива не зменшує значення страстей, а радше підкреслює багатовимірність біблійного тексту, де літературна форма не відокремлена від сакрального змісту.
Вхід до Єрусалиму та конфлікт з релігійною елітою
Останній тиждень життя Ісуса розпочинається з події, що набула символічного статусу у християнській літургії — його тріумфального в’їзду до Єрусалиму, що святкується як Вербна неділя. За всіма Євангеліями, цей момент позначає відкриту демонстрацію месійської ідентичності Ісуса, який входить до міста на віслюкові, викликаючи захоплення народу. Це водночас і жест скромності, і натяк на пророцтво Захарії, де йдеться про царя, який приходить мирно. Таке символічне самопроголошення Месією неминуче призводить до посилення напруги між Ісусом і релігійною елітою міста.
У синоптичних Євангеліях (від Матвія, Марка і Луки) Ісус проводить дні в Єрусалимі, навчаючи у храмі, полемізуючи з фарисеями, садукеями та книжниками. Його промови набувають все більш пророчого характеру, з осудом лицемірства та порушення Божого закону. Євангеліє від Матвія особливо загострює ці конфлікти, розкриваючи напруження між Ісусом як виконавцем істинної волі Бога та релігійною системою, що стала інструментом влади. Ці словесні суперечки набувають апокаліптичного забарвлення, особливо в промові про кінець часів, що її Ісус виголошує на Оливній горі. Усе це створює драматичне тло для майбутньої зради, арешту й суду над Ісусом.
Суд, страта та богословське значення смерті Христа
Події нічного арешту, допитів перед релігійними та політичними лідерами — від первосвященника Каяфи до прокуратура Понтія Пілата — займають центральне місце в наративі страстей. У різних Євангеліях існують варіації в деталях: наприклад, лише в Євангелії від Луки згадується, що Ісуса допитував також Ірод Антипа. Усі тексти підкреслюють ідею несправедливого засудження, як з боку юдейської релігійної еліти, так і з боку римської адміністрації, що зрештою ухиляється від відповідальності за його страту. Постать Пілата в Євангеліях зображується як символ компромісу і моральної слабкості, особливо у версії Івана, де діалог між Пилатом і Ісусом розгортається як філософська розмова про істину та владу.
Розп’яття, як римський спосіб страти, підкреслює жорстокість і публічність цього акту. Ісусові муки не подаються лише як фізичне страждання, а радше як здійснення пророцтв Старого Завіту — зокрема, про Страждального Слугу Бога з книги Ісаї.
Страждання і смерть Ісуса в християнській традиції мають екзистенційне та сотеріологічне значення. Вони не тільки представляють кульмінацію життя Месії, але й становлять основу віри в спасіння через Хрест. Саме тому опис страстей у Євангеліях займає надзвичайно важливе місце в християнському богослужінні, літургії та релігійній свідомості.
Іван Гудзенко
