На початку XIV століття Франція була наймогутнішою державою Західної Європи — густонаселеною, економічно розвиненою та політично впливовою. Англія, хоча й поступалася за ресурсами, вирізнялася більш централізованим управлінням і здатністю мобілізувати сили для війни. У цих умовах зіткнення двох держав виглядало майже неминучим.
Феодальна проблема
Витоки конфлікту лежали у складній системі васальних відносин, що сформувалися після нормандського завоювання Англії. Англійські королі, починаючи з Вільгельма Завойовника, володіли значними територіями у Франції, але формально залишалися васалами французького монарха.
Особливо загострилася ситуація за правління Генріха II Плантагенета, який об’єднав під своєю владою величезні території — від Нормандії до Аквітанії. Це створило так звану Анжуйську імперію, яка фактично конкурувала з французькою короною. Французькі королі поступово зменшували ці володіння, і до XIII століття Англія зберегла лише Гієнну — залишок колишніх територій.
Паризький договір 1259 року тимчасово врегулював ситуацію: англійський король визнав себе васалом французького монарха за Гієнну. Проте ця угода заклала основу для майбутніх конфліктів. Французькі королі регулярно втручалися у справи герцогства, використовуючи апеляції місцевих підданих до Паризького парламенту, що викликало постійне напруження.
Кризи та загострення у XIV столітті
Наприкінці XIII — на початку XIV століття ситуація загострилася через серію конфліктів. У 1294 році французький король Філіп IV конфіскував Гієнну після морських сутичок між англійцями та нормандцями. Хоча пізніше було укладено перемир’я, питання залишалося невирішеним.
Подальші ускладнення виникли за правління Едуарда II. Його небажання своєчасно приносити оммаж французьким королям, а також локальні конфлікти, як-от інцидент у Сен-Сардо (1323), призвели до нової конфіскації Гієнни. Хоча сторони намагалися знайти компроміси через дипломатичні призначення та поступки, стабільного вирішення досягти не вдалося.
Династична криза та боротьба за трон
Ключовим переломним моментом стала смерть французького короля Карла IV у 1328 році без чоловічого спадкоємця. Це спричинило кризу престолонаслідування. На французький трон претендували два кандидати: Едуард III Англійський, онук Філіпа IV по материнській лінії, та Філіп Валуа, представник бічної гілки династії Капетингів.
Французька знать підтримала Філіпа Валуа, який став королем Філіпом VI. Це рішення базувалося на принципі, який пізніше буде відомий як Салічне право — заборона передачі корони через жіночу лінію. Едуард III спочатку змушений був визнати нового короля і принести йому оммаж, однак невдовзі почав оскаржувати це рішення.
Безпосередні причини війни
У 1330-х роках відносини між Англією та Францією стрімко погіршилися. Едуард III прагнув повернути втрачені території у Франції та зміцнити свій вплив у Європі. Він також виступав проти франко-шотландського союзу, який загрожував Англії з півночі.
Франція, у свою чергу, підтримувала Шотландію та активно протидіяла англійському впливу в Нідерландах. Дипломатичні інтриги, економічне суперництво та територіальні претензії створили вибухонебезпечну ситуацію.
Кульмінацією стало рішення Філіпа VI у травні 1337 року конфіскувати Гієнну. У відповідь Едуард III проголосив себе законним королем Франції, що стало фактичним оголошенням війни.
Столітня війна була не лише династичним конфліктом, а й боротьбою за політичне домінування в Західній Європі. Її тривалість пояснюється поєднанням кількох факторів: феодальних суперечностей, неврегульованих територіальних питань, династичних претензій і економічної конкуренції.
Іван Гудзенко
