Поява Старого Ізраїлю датується 1830-ми роками. Його засновником вважається Перфіл (Парфентій) Петрович Катасонов — харизматичний релігійний лідер, який об’єднав навколо себе послідовників, переконаних у тому, що саме вони становлять «справжній вибраний народ». Для Катасонова і його учнів ідея «обраності» мала не національний, а духовний характер: вони вважали, що їхня громада покликана створити на землі нове Царство Божого порядку, побудоване на чистоті, молитві та взаємній любові.
Послідовники Старого Ізраїлю бачили у своєму засновникові не лише пророка, а й останнє земне втілення Христа. Така ідея робила Катасонова центральною постаттю віровчення, а його слова сприймалися як безпосереднє божественне одкровення. Після його смерті всередині громади виникли суперечності щодо спадкоємності духовної влади, що згодом призвело до розколу.
Особливості віровчення
На відміну від хлистів, які відмовлялися від шлюбів, сімейного життя й будь-яких тілесних проявів, староізраїльтяни прийняли інститут шлюбу як божественно дозволений. Це стало суттєвою відмінністю від попередніх духовних течій. Вони вважали, що подружнє життя може бути шляхом духовного вдосконалення, якщо ґрунтується на чистоті серця і взаємній любові. Так само було пом’якшено й суворі пости, характерні для хлистів і постників. Їжа перестала бути предметом духовної боротьби — головним вважалося не те, що людина їсть, а з яким серцем вона це робить. Староізраїльтяни практикували колективні молитви, співи, духовні зібрання, де кожен міг відчути присутність Святого Духа.
Розквіт та подальші розколи
До кінця XIX століття Старий Ізраїль перетворився на доволі чисельний релігійний рух. За приблизними підрахунками, у 1880-х роках його послідовників налічувалося близько пів мільйона осіб — значна кількість для тогочасної Російської імперії. Вони проживали переважно у сільських громадах, зберігаючи замкнутість і незалежність від офіційної церкви.
Однак після смерті Катасонова всередині руху почалися розбіжності. Частина віруючих, не погодившись із новими духовними лідерами, відокремилася й утворила окрему громаду під назвою Новий Ізраїль. У 1906 році у Таганрозі навіть відбулася спроба об’єднати обидві течії, проте ця ініціатива не мала успіху — розбіжності у тлумаченні віровчення та харизматичне суперництво лідерів залишилися неподоланими.
Значення для історії духовного християнства
Рух Старого Ізраїлю став важливою сторінкою в історії духовного християнства. Його послідовники намагалися знайти гармонію між містичною вірою та людськими потребами, між духовним і тілесним. Вони продовжували традиції хлистів, але прагнули вивести їх із замкнутого кола аскетизму до більш гуманістичного розуміння релігії.
Ця течія є прикладом того, як у надрах народного православ’я народжувалися альтернативні форми релігійності, що прагнули відродити первісну чистоту віри, звільнивши її від церковної догматики. Староізраїльтяни залишили по собі не лише унікальну релігійну спадщину, але й приклад духовного пошуку, який поєднав у собі містицизм, моральність і спробу побудови «Царства Божого» вже на землі.
Іван Гудзенко
