Як і інші племена кельти мали свою релігію, звичаї та обряди. Ритуали проводилися за певним розкладом, заснованим на циклах природи, астрономії і, зокрема, фаз Місяця. Богам підносили молитви і заклинання. Обітниці робили у священних місцях, щоб подякувати або задобрити богів, або щоб отримати їхню прихильність у майбутніх подіях, або щоб уникнути таких катастроф, як війна, голод і посуха. Такі підношення могли приймати форму продуктів харчування, дорогоцінних прикрас, прикрашеної зброї та обладунків (особливо тих, що були відібрані у ворога), або витончених гончарних посудин, а у випадку одужання від хвороби, маленьких моделей страждаючого або ураженої частини тіла. Часто дорогоцінні предмети згинали або ламали перед тим, як приносити їх богам. Священні місця поблизу озер, річок або боліт зазвичай отримували товари, які кидали у воду. Розкопки в Англсі, наприклад, виявили масу мечів, наконечників для щитів, наконечників списів, котлів, декоративних металевих деталей для верхової їзди та колісниць, рабських ланцюгів, які включають нашийники, і велику кількість кісток тварин.
Тварин приносили в жертву богам. Спалені або поховані неушкодженими на місці воли, бики, собаки та коні (або нога коня), були найпоширенішою жертвою. Існують також докази того, що бенкет відбувався там, де частину тварини з’їдали перед тим, як залишити останки богам. Людей також приносили в жертву, набагато рідше і, швидше за все, обмежувалися періодами великого стресу для суспільства, такими як стихійні лиха чи війни. Найпоширенішим джерелом, ймовірно, були полонені ворожі воїни. Можливою жертвою є людина Ліндоу, труп, знайдений у болоті Ліндоу-Мосс поблизу Чешира в Англії. Людина Ліндоу жила не пізніше рубежу 1-го та 2-го століть нашої ери, і біла здоровою. Померла, здається, стандартним способом для ритуальних убивств: ударами по голові, задушенням і перерізанням горла. Труп на деякий час опустили у воду, а потім закопали.
Інші методи людських жертвоприношень, як описано римськими письменниками, іноді стосувалися конкретних богів. Жертв Тевтата топили; для Ісуса їх підвішували на дереві та видаляли їхні кінцівки; а для Тараніса їх клали в дупло дерева або дерев’яну посудину і спалювали живцем. Найдосконаліший із усіх методів (згідно зі Страбоном, бл. 64 р. до н. е. – 24 р. н. е.) полягав у тому, щоб побудувати гігантську фігуру людини з соломи та дерева, набити її худобою, дикими тваринами та людьми, а потім підпалити все це.
Для віщування майбутніх подій також використовували жертвопринесення людей і тварин. Жертв ретельно досліджували, коли вони вмирали, і їхні передсмертні муки, напрямок течії крові та навіть їхні нутрощі досліджували на наявність певних ознак.
Іншим типом підношення, яке викликає захват у відважних археологів-аматорів, є поховання скарбів: дорогоцінних речей, похованих у неглибоких ямах. Як правило, кілька предметів збирали разом, наприклад зламані або цілі торки, намиста та монети. Такі відкладення часто доповнювалися протягом багатьох років, і кількість скарбів, знайдених у безпосередній близькості один від одного, свідчить про те, що загальне розташування вважалося певним чином священним. Наприклад, на місці Халлатон в Англії археологи виявили понад 5000 монет, закопаних у 16 різних місцях. Загальна цінність цих товарів вказує на те, що вони мали певне ритуальне значення, яке зараз було втрачено.
Альона Дмитрук
