Історія створення та архітектурний задум
Собор розташований на східному кінці острова Сіте — історичного серця Парижа, де в давнину стояв галло-римський храм Юпітера, а пізніше дві християнські базиліки. Саме на їхніх руїнах єпископ Парижа Моріс де Сюллі близько 1160 року вирішив звести нову велику святиню, гідну зростаючої ролі міста. У 1163 році Папа Олександр III заклав наріжний камінь майбутнього собору, що став початком масштабного будівництва, яке тривало понад століття.
Головний вівтар був освячений у 1189 році, а до 1250 року завершилися основні частини споруди — хор, неф і величний західний фасад. Наступні сто років тривали роботи над численними каплицями, портиками й декоративними елементами, що надали будівлі художньої цілісності. Собор Паризької Богоматері став символом нової готичної архітектури.
Архітектурні особливості та художня велич
Собор має класичну для французької готики композицію: просторий неф із подвійними бічними проходами, короткий трансепт, глибокий хор і апсиду з розкішними вікнами-ліхтарями. План споруди — 130 метрів завдовжки та 48 метрів завширшки, із висотою склепіння до 35 метрів. Велич і рівновага форм поєднуються з тонким відчуттям вертикалі, що створює відчуття спрямованості до небес.
Західний фасад, завершений у XIII столітті, є зразком ранньої готики. Його прикрашають три великі портали з біблійними сценами, фриз зі статуями старозавітних царів та дві вежі заввишки 68 метрів. Первісно вони мали бути увінчані шпилями, проте проєкт так і не був завершений. Тонкі аркбутани, що підтримують апсиду, стали революційним інженерним рішенням, дозволивши відкрити стіни великими вітражами. Саме тут збереглися знамениті троянди XIII століття — вітражі неперевершеної краси та кольорової глибини.
Реставрації, руйнування і відродження
Протягом століть Собор Паризької Богоматері неодноразово зазнавав пошкоджень. У роки Французької революції чимало його святинь було знищено, а сам храм опинився під загрозою знесення. У 1804 році Наполеон Бонапарт обрав саме Нотр-Дам місцем своєї коронації, тим самим урятувавши його від занепаду.
Справжнє відродження храму відбулося в середині XIX століття завдяки архітектору-реставратору Ежену-Еммануелю Віолле-ле-Дюку. Саме він повернув собору первісну велич і додав новий шпиль, який став символом оновлення середньовічної архітектури. Популярність роману Віктора Гюго «Собор Паризької Богоматері» (1831) сприяла суспільній увазі до долі цієї пам’ятки й стала поштовхом до реставраційних робіт.
15 квітня 2019 року в соборі спалахнула масштабна пожежа, яка знищила дах, шпиль XIX століття та частину склепінь. Подія стала національною трагедією для Франції. Президент Еммануель Макрон оголосив про негайну відбудову святині, визначивши п’ятирічний термін. Завдяки зусиллям реставраторів, архітекторів і тисяч благодійників собор було повністю відновлено, і 8 грудня 2024 року він знову відкрив двері для вірян та відвідувачів. Вартість реставраційних робіт перевищила 700 мільйонів євро.
Собор Паризької Богоматері не лише архітектурна пам’ятка, а й духовний символ Франції. Він пережив війни, революції, соціальні потрясіння, але залишився осередком французької ідентичності. Його велична тиша, світло вітражів і гармонія форм продовжують вражати мільйони людей з усього світу.
Іван Гудзенко
