Пролікс (в українському дубляжі – Базікало) «віщує» на мисці супу, що незабаром в селище прибуде величезний вантаж із золотом, і що місцевий вождь зможе зібрати армію для вигнання римлян із Галлії, а потім ще і стане королем. Астерікс, на відміну від решти, виявляє відвертий скепсис до слів Базікала. Тому віщун каже до вождя, непрямо вказуючи на скептика: «Зображення зникло: знову негативні хвилі». Розлючений Астерікс відповідає: «Негативні хвилі ідуть прогулятися». І от ми поговоримо про цей феномен, що скептики насправді блокують містичні здібності мало не всіх екстрасенсів та блокують прояви паранормального. А значить, ймовірно вивести, що вони і самі володіють певними екстрасенсорними здібностями. Визнаймо, нарешті, що світ повний парадоксами!
Невеликий відступ. Безперечно, ви заявите, що «Астерікс і Обеліск проти Цезаря» – лише комедія. Одначе, візьмемо тільки надлюдську силу. Ніхто не піддає скепсису, що реальні люди не досягли рекордів, які були офіційно зафіксовані. До прикладу, візьмемо спортивні показники Олімпійських ігор чи взагалі факти, що зафіксовані у «Книзі рекордів Гіннеса». Во-істинну, людські можливості не мають меж! Чудо-напої давно не фантастика у спорті і відомі під назвою «допінг». Безперечно, що нам ще далеко до показаного ефекту у фільмі. Але поки, що. Адже, своє слово ще не сказала генна інженерія, нано- та інші технології, що розробляються у секретних лабораторіях спецслужб та корпорацій, та чекають на свій «зірковий» час.
Ймовірно, багатьом здається, що твердження, що «скептики – це екстрасенси», є внутрішньо суперечливим. У відповідь заявлю, що нелогічність чогось – це ще причинна, що би робити що-небудь неіснуючим. Попри перший погляд на проблему, є люди, які були колись скептиками, а потім, несподівано для себе, виявили містичні здібності. Так, що ваша хвалена логіка вас обманула на цей раз! Серед прикладів, варто навести Константина Шеремтева, що є дослідником інтелекту та доктором філософії по психології. Він є автором достойної уваги праці «Скептик-екстрасенс», що має підзаголовок «Як відділити правду і вимисел у світі екстрасенсорики». Але дамо слово автору: «Більше 30 років я займаюся наукою, і більшу частину свого життя був впевнений, що ніякої езотерики не існує, в принципі. І ось за три роки зі мною відбулися повністю неймовірні події, які різко змінили моє життя. Всі ці події я ретельно описав в «Скептику-екстрасенсі». Між іншим, там є розділ «Чому більшості екстрасенсів та ворожок не варто вірити», що прямо є риторикою скептиків. Кінець кінцями, досвідчений і авторитетний вчений не може так сильно помилятися!
Передбачаю (в приземленому значення даного слова), що прихильники скептицизму у відповідь скажуть одну із своїх завчених догматичних фраз, типу «немає доказів екстрасенсорики у наукових дослідженнях». Варто визнати, що скептики – це доволі вузьколобі люди, що навмисне звужують всю складність світу у рамки видимого, і то видимого тільки особисто ними. Тай і історія, на пару із філософією, неоднозначно показує, що наука – не тотожно Абсолютна Істина. Тому наполегливо пропоную поглянути на дослідження паранормального із іншої, не такої дуже обмеженої та занадто приземленої, точки зору. Бо вільнодумцями, як раз є прихильники паранормального, бо вони відкриті до нових ідей, а не їх догматичні заперечувальники!
В березні 2008 року на індійському телебаченні відбулася ніби «демістифікація». У двобії зійшлися скептик-раціоналіст Санал Едамаруку та чаклун-тантрик Суріндер Шарма. Перший безапеляційно заявив, що магією його опонент не володіє. Він, абсолютно безтактно, випалив: «Доведи це. Убий мене тут і зараз». Одначе, тантрик не побоявся і прийняв виклик. Спочатку тантрик лише читав мантри, але в нього не виходив бажаний результат. Потім він розмахував ритуальним ножом, але успіх не пригодив. На кінець, маг став терти голову та куйовдити волосся опонента, тиснути йому на лоб, накривати долонею очі і здавлювати йому скроні. Але щось пішло не так і через дві години було оголошено поразку чарівникові. Тантрик, відчуваючи «негативні хвилі», змушений був визнати, що опонента «захищало якесь сильне божество, якому той, очевидно, поклонявся». Раціоналіст розсміявся у відповідь, заявивши, що він безбожний атеїст. На жаль, для тантрика наступний двобій закінчився теж програшом. Але ж, навряд чи він би ганьбився на всю велику країну, якби насправді був би лише шарлатаном. Та й і скільком людям він допоміг. Тому не віриться, що його не викрили ще раніше.
Історія із «демістифікаціями» не такі вже нові, і були в попередні віки. Безславний імператор Петро І в 1701 році видав указ, що церковні дзвони мають бути переплавленні на гармати. Тоді йшла війна і гостро не вистачало зброї. Та згодом ікони почали мироточити. (Не будемо дискутувати про причинну, але факт – вони мироточили). Згодом, після перевірок було виявлено, що у деяких іконах був хитрий механізм. Але замість того, що би перевірити всі ікони, царські скептики зробили надто поспішні висновки, що всі церковники є аферистами. Є навіть легенда, що руззькій імператор навіть видав указ, що забороняв мироточіння. Звісно, ми буде більш відкритішими і допустимо із великою ймовірністю, що чудо все-таки було. А після цього зробимо аналітичний висновок, що скептики могли своїми «негативними хвилями» блокувати на певний час надприродні властивості ікон.
А ось 9 червня 1941 року, менше чим за два тижня до вторгнення Третього Рейху в Радянський Союз, нацистські спецслужби розвернули тотальну кампанію проти окультних організацій та окремих осіб. Офіційно називалася вона «Кампанія проти окультних доктрин і так званих окультних наук» (в німецькому оригіналі – Aktion gegen Geheimlehren und soge-nannte Geheimwissenschaften). Цей рішучий крок був направлений на остаточне викорінення окультної діяльності. В результаті велика кількість людей із екстрасенсорними здібностями були арештовані. Серед скептиків це викликає примітивний сміх, бо типу «ніхто не передбачив свого затримання». Одначе, як і завжди, тут є свої підводні каміння. По-перше: командувач СС Генріх Гіммлер все-таки залишив «собі» декілька екстрасенсів. Та й взагалі дивно, що нацисти витрачали страшні гроші на дослідження містичного і це не приносило їм жодного позитивного результату. По-друге: можливо, нацистські окультисти просто позбувалися своїх конкурентів. По-третє: можливо, знову «негативні хвилі» скептиків-нацистів подавили містичні здібності екстрасенсів. Та й і взагалі, не варто уподібнюватися нацистам, адже абсолютно все вони робили неправильно. А вам, скептикам, хочеться бути такими, як Адольф Гітлер!?
Перед тим, як перейти до сучасності, пропоную подивитися список вже неактивних премій за демонстрацію надприродного. В 1922 році – Scientific American (США), де одним із експертів був знаменитий ілюзіоніст (а може і ні) Гаррі Гудіні. 1928-1995 – Houdini Magical Hall of Fame (США). 1963-1978 – від Абрахама Ковура (Шрі-Ланці та Індія). 1964-2015 – One Million Dollar Paranormal Challenge (США) на чолі із відомим ілюзіоністом та скептиком-безбожником Джеймсом Ренді. 1985-1988 – Paranormal Investigating Committee of Pittsburgh (США). 1987-2002 – International Zetetic Challenge (Франція). 2005 – New York Area Skeptics (США). 2007-2009 – від Санада Рашеда та Ахмеда Халеда Тауфіка (США). 2008 – Federation of Indian Rationalist Associations (Індія). 2012 – Tarksheel Society (Індія). 2012-2013 – Eesti Skeptik (Естонія). 2013-2013 – Association for Skeptical Enquiry (Велика Британія). І нарешті, список неактивних поки закінчується в 2014 році – Federation of Indian Rationalist Associations (Індія). Звісно, із часом премії із наступного абзацу, рано чи пізно, також стануть історією.
На час написання цього есе, активними преміями за демонстрацію надприродного є:
– Австралія: Australian Skeptics;
– Бельгія: SKEPP Sisyphus Prize;
– Велика Британія: Association for Skeptical Enquiry та Asian Rationalist Society of Britain;
– Естонія: Eesti Skeptik;
– Індія: Tarksheel Society, Science and Rationalists’ Association of India, Indian Skeptic та Indian Rationalist Association;
– Італія: CICAP;
– Канада: Les Sceptiques du Quebec;
– Китай: від Ю Лі (псевдонім – Sima Nan);
– Мексика: від Даніеля Зепеда;
– Нідерланди: Stichting Skepsis;
– Німеччина: GWUP;
– Нова Зеландія: New Zealand Skeptics;
– еРеФія: Премія імені Гаррі Гудіні;
– США: Center for Inquiry Investigations Group, North Texas Skeptics, Fayetteville Freethinkers та Tampa Bay Skeptics;
– Швеція: Swedish Humanist Association;
– Шрі-Ланка: Sri Lankan Rationalist Association;
– Фінляндія: Finnish Association of Skeptics;
– Чехія: Czech Skeptics’ Club Sisyfos.
А тепер вгадайте, що об’єднує всі ці, мертві та, поки, живі премії? Якщо ви достатньо знайомі із скептичними ресурсами, то може догадатися, що ЖОДЕН УЧАСНИК НЕ ОТРИМАВ ПРЕМІЮ. Звісно, це не доводить, що надприродних здібностей, чи тим більше надприродного, не існує (це навіть звучить абсурдно). Просто ще не настав час! Якщо, наприклад, в ХХ ст. відкрили якийсь вид тварин, то це абсолютно не означає, що його (вида) не існувало в столітті ХІХ, коли він був невідомий. Дану аналогію можна спокійно перенести на будь-яке надприродне. Безперечно, що є шарлатани та просто психічно неадекватні люди, але це автоматично не робить правильним твердження, що справжніх екстрасенсів не існує в принципі. Та й, взагалі, дивно, враховуючи докази мільйонів віруючих із усіх країн та часів, що жодного разу не було зафіксовано те, що є насправді. Це, та би мовити, об’єктивна сторона медалі.
Скептики, попри їх самообману високу самооцінку, також люди і також нерідко помиляються. І тут треба вказати на ряд суб’єктивних причин. По-перше: багато із вище перераховано є чи було, по-просту, розважальним шоу. По-друге: підозрюю, що багато «дивних речей» скептики, враховуючи їхню непробивну заангажованість, просто списали на випадковість чи ще щось «природне». По-третє: допускаю, але не стверджую, що у організаторів могло просто не бути грошей, і вони викрутилися від виплати шляхом «демістифікації». Це між іншим приписують Фонду Джеймса Ренді і навіть вилилося в скандал. По-четверте: я не конспіролог, але спецслужби навряд чи були раді пред’явити світу екстрасенсів, і могли (знову таки моє припущення) «вставляти палки в колеса». По-п’яте: значна частина людей із надприродними здібностями по різних причинах не бажають «світитися». Чи, що малоймовірно, але філософія нас вчить не відкидати навіть найабсурдніші твердження, що екстрасенси могли не проявити свої здібності чи просто пожартували над членами журі. І, по-шосте: уявіть яка там кількість «негативних хвиль» і далеко не кожний екстрасенс це може перебороти!
В сучасній парапсихології (між іншим – наука про екстрасенсорне) експериментатори наполягають, що би були присутні тільки люди, що налаштовані позитивно. Тобто ті, що вірять у паранормальне. Об’єкти вивчення – екстрасенси – також на цьому наполягають. У піддослідних нічого не виходить, коли поряд знаходяться люди із «негативними флюїдами», або іншими словами – скептики із своїм відверто ворожим ставленням.
Також екстрасенси стверджують, що надто сильний контроль зі сторони експериментаторів під час дослідження, також приводить до негативних результатів. А коли таке відбувається, то скептики, надто поспішно, заявляють, що паранормальні здібності є обманом. Але коли контроль був менший, о тоді відбуваються цікаві речі. Наприклад, єврейський екстрасенс-ложкозгинатель Урі Гелер зазнав невдачі в тесті Реберта-Отіса із-за негативного відношення експериментаторів. Але є факт, що Гелер все-таки добився успіху тільки після того, як сильний контроль був пом’якшений вже іншими експериментаторами. Що і доказує правоту Гелера. Навіть, Джеймс Ренді визнає, що «тести… подавляють феномен екстрасенсорики, по незрозумілій причині…».
Відомий згаданий демістифікатор, можливо, і сам був почасти із надздібностями. Так Ренді на початку своїх «викривальних» виступів випивав цілу упаковку гомеопатичних таблеток, що в результаті не давало ніяких летальних дій. Через свій матеріалізм фокусник не хотів і не міг зрозуміти, що може блокувати інформаційне поле гомеопатичних препаратів. А таке далеко не кожний зможе, адже недарма народна мудрість говорить, що «і словом можна вбити». Хоча хто такий, широко цитований серед скептиків, Ренді? Скоріш за все – лише безбожний фокусник-невдаха, який прославився лише тим, що по сучасному жаргону, називається «хейтом» (із англійської «hate» – ненависть).
Еріх Вайс, більш відомий, як Гарі Гудіні, і досі залишається неперевершеним фокусником. Він був спроможний скинути кайданки, при цьому будучи на дні лондонської Темзи. Або ж вибратися з камери, що призначена для засуджених до смерті, що в Бутирській в’язниці. І цегляна стіна не виявилася для нього проблемою. Архівні кадри, що і досі зберігають його трюки, і на сьогодні лише одиниці можуть повторити. 1925-го у Нью-Йорку на Гаррі Гудіні накинули гамівну сорочку, потім прив’язали тросом за ноги та, насамкінець, потягнули високо вгору. Щоб звільнитися, фокуснику вистачило лише декілька секунд. Тому, із певною долею вірогідності, можна вказати на його надприродні здібності.
Одного разу Гудіні сказав Конан Дойлу, що може продемонструвати йому щось надприродне. Для ілюзії необхідно було наступне: відро з білою фарбою, графітна дошка і кулька. Кулька була кинута у фарбу, а тим часом Гаррі пропонував письменнику піти на прогулянку, при цьому написати на папері декілька слів на свій розсуд. Коли Дойл повернувся, то Гудіні змусив його дістати ложкою кульку із фарби і принести до дошки. І тільки Артур таке зробив, то кулька почала неквапливо рухатися по поверхні дошки. Після цього появилися слова: Мене, текел, фарес. І саме дані слова із Біблії (Книга Даниїла 5:22-28) були написанні письменником! Конан Дойл так і не зміг повірити у те, що Гудіні зробив лише фокус і запідозрив, що тут задіяні духи. Він навіть пробував переконати Гаррі, що у того надприродні здібності, і що він – істинний медіум.
Погоджуюся, що Гудіні дещо відомий, як демістифікатор. Але чому ми відкидаємо версію Артура Конан Дойля. Не міг же творець геніального Шерлока Холмса, який славиться своєю дедукцією та логікою, настільки бути не правим!
Цікавим прикладом є Говард Філіпс Лавкрафт. Серед окультистів побутує думка, що письменник описував у своїх творах реальні бачення із іншого світу. Багато окультистів так і не змогли повернутися «звідти» ментально здоровими, а Лавкрафт таким займався багаторазово. Письменник згадує, ніби вигаданого, арабського видатного містика Абдулу Альхазреда, що пізнавши паранормальне, просто збожеволів, на відміну від Лавкрафта. Але останній, через свій тупий атеїзм та матеріалізм, так і не зумів зрозуміти до кінця життя велич своїх відкриттів із потойбіч.
1998 року в США відбувся Великий молитовний експеримент. В дослідженні брали різні конфесії із різних штатів, а самі дослідники були християнами. При цьому експеримент проводився відповідно до всіх правил статистики. Різноманітні лікарні, починаючи від Бостону і до Оклахома-Сіті, були відібрані 1802 пацієнта із однаковим діагнозом захворювань серця. При цьому вони були розділенні на три групи. Одні (І) знали, що за них моляться; другі (ІІ) не знали про це, а ось за третіх (ІІІ) взагалі не молилися. Про результати було офіційно повідомлені в квітневому виписку «American Heart Jurnal» 2005 року. Нерідко так буває, що експеримент не дав позитивного результату. Так виявилося, що не було помітної різниці у здоров’ї між ІІ та ІІІ групами. А ось стан І групи навіть став гіршим. В чому ж діло? Можливо, надмірна строгість експерименту. Але був також інший момент: із дослідників кепкували скептики. Звісно, ми відразу ж відкидаємо абсурдну версію, що «негативні хвилі» заблокували божественні сили. Отже, приходимо до висновку, що скептики своїм негативним ставленням применшили силу тих, що моляться. І, як варіант, навіть накликали біду на І групу.
Думаю, що всі чули про кола на полях. Зверніть увагу, що вони настільки майстерно зроблені, що у справді чесної людини відпадають сумніви, що це все – витвір нелюдських рук. Але в 1991 році, такі собі Дуглас Бауер і Девід Чорлі, сказали, що вони до цього причетні. Згодом до цих тверджень приєдналася група Джона Ландберга. Очевидно, що дві команди не могли зробити численні круги на полях, що, між іншим, є у багатьох країнах світу. Тому є лише два логічних пояснення: або вони – самі мають надздібності, або ж вони – шукаючи дешевої популярності, привласнили роботу нелюдських рук.
Як виявляється «негативні флюїди» діють не лише на свідомість людей, а й на інші розумні форми життя. Так американський журналіст Філіп Джуліан Клас в період із 1965 по 2005 роки очолював комітет, що обіцяв премію за докази, що на Землю прилітали інопланетяни. Хоча гроші так ніхто не отримав, але ж як можна не звертати уваги на численні уфологічні книги, що ґрунтуються на показаннях очевидців! Або ж багаторазово зняті на відео, хоча і низької якості, містичні істоти. Коли їх знімають нейтрально чи позитивно налаштовані оператори, то вони хоча боязко виглядають із-за укриття. Тоді, як знімають скептики на якісну техніку, то істоти стараються аж ніяк не попадати на камеру.
На кінець, зобов’язаний розповісти історію про фей. Існує такий феномен, як «Феї із Коттінглі», коли у 1917 та 1921 роках світу були продемонстровані фото цих, ніби міфічних, створінь. Фотографами були двоє дівчаток-підліток, що збільшує довіру до їх свідчень. Дорослі були відсутні, так як феї та гноми не являються перед ними. Це і підтверджується тим, що після того, як данні дівчата досягли статевого дозрівання, вказанні крихітні істоти більше не появлялися перед ними. Була спроба зняти їх на більш професійну камеру, але феї відразу ж розчинялися у повітрі. Ось вам і теза про негативний вплив більшого контролю. Артур Конан Дойль навіть написав у 1922 році науково-популярну працю «Поява фей» (в англійському оригіналі – The Coming of the Fairies), де доказував їх існування. І можна тільки уявити який би дискомфорт відчували би маленькі беззахисні створіння під «негативним» поглядом якогось Хоми Невіруючого (Івана 20:19-29)!
Постскриптум.
Знову таки, якщо розібратися глибше, то всі ці скептичні «докази» розбиваються об скелі аналітики. Та й і психотип скептиків є до болю протестно-підлітковим у негативному значенні цього слова. Вони, ставши вже дорослими, і далі протестують проти всього, лише ради протесту і самовиділення від «натовпу». До речі, це не мої слова, а цитата самого Альберта Енштейна. І, кінець-кінцем, відкидаючи чудо, вони відкидають і віру. Але, що ми вартуємо у житті без віри!? Запитання риторичне.
Андрій Д
