Трансільванський замок вночі
1940 року в Англії почалася ціла містична епопея національного масштабу.
Перш ніж викласти її, згадаємо давньослов’янське повір’я у тому, що Нава може матеріалізувати в Яві будь-яку річ чи викликати подію, якщо у це сильно повірити і зробити ритуальні дії.
Ця теза добре підтверджується давньокитайським переказом. Буддійський чернець почав розповідати парафіянам упродовж двох тижнів, що в озері з’явиться дракон. Коли ж парафіяни стали в цьому впевнені та пішли до озера, дракон там справді з’явився.
Щось подібне почалося й у Англії. 1940 року Джеральд Хопкінс заявив, що виявив заповіт графа Дракули. Граф вважав за потрібне повідомити нащадкам про те, що він власноручно закопав по всій Великій Британії 666 скарбів, причому всі вони з надприродними властивостями. Йому нібито стало відомо про дату своєї смерті рівно за 666 днів до її настання, і з цього моменту він щоночі закопував по одному скарбу з якоюсь однією своєю особистою річчю.
Хопкінс припустив, що пошуки ні до чого не приведуть – адже Велику Британію легендарний граф насправді ніколи не відвідував, відвідування Англії – сюжет, народжений уявою письменника Брема Стокера. Але залишалася надія, що люди можуть викликати реальну появу артефактів просто своєю вірою в те, що відбувається. Цим експериментам Хопкінс надав статус наукового дослідження і назвав її словом «сингологія» (від англійського слова «річ» («thing»)).
Уся ця історія була дуже схожа на газетну «качку», але люди схильні вірити в найнеймовірніші речі, і весь час учених вражає людська довірливість. Англійці в цьому плані нічим не відрізняються від інших націй, тому країну охопив справжнісінький бум шукання скарбів. Сотні людей кинулися шукати скарби графа, не маючи жодного уявлення про те, де і як їх слід шукати. Відомо було тільки, що пошуки слід робити вночі, у жахливу погоду, найкраще в грозу зі спалахами блискавок і зірниць, гуркотом грому і зливою.
Найнеймовірніше полягає в тому, що шукачі, негайно названі пресою «сінгоманами», справді знаходили якісь скарби. Як правило, це були скриньки або коробки з черепами щурів або змій, пляшками із загадковою чорною рідиною, зламаними натільними хрестами та інше в тому ж дусі. Марність таких скарбів була очевидною, але повідомлення про кожну нову знахідку викликало черговий сплеск ентузіазму. Було схоже, що добра стара Англія остаточно з’їхала з глузду: грозовими ночами десятки людей з розлюченістю копали землю в найнесподіваніших місцях — на цвинтарях, у глухому лісі, серед чистого поля.
Становище складалося настільки серйозне, що англійськими спецслужбами було створено спеціальний підрозділ, який провів копітку роботу зі збирання інформації про «скарби Дракули». Представлена уряду доповідь однозначно констатувала: «Обман»! Хтось пожартував з довірливих обивателів. Газети, зрозуміло, опублікували цю інформацію, і про скарби на якийсь час забули. Однак, через 9 років, вже після завершення другої світової, питання про таємничі скарби знову було порушено. І ось чому.
У 1949 році міс Джесіка Бірчіноу, риючись у понеділок вночі біля цвинтарної огорожі, відкопала з метрової глибини дорогу срібну скриньку. Зрозуміло, мерехтіли блискавки, гримів грім, лив дощ, і в цю погоду літня дама з ентузіазмом займалася земляними роботами. Щоправда, її ентузіазм мав свої межі: відкрити скриньку вона спочатку не наважилася. Викликала до себе сестру, але та виявилася не сміливішою і запропонувала запросити священика. Той категорично відмовився брати участь у подібних «бісівських витівках» і наказав сестрам негайно закопати скриньку на колишнє місце. Або хоча б зробити це зранку раніше. Але його порада зникла даремно: настільки ж цікава, як і дурна дама все-таки відкрила скриньку і виявила там пожовклий і злегка закривавлений зуб, явно людський, але в кілька разів більший за нормальний нормальний людський зуб. Її сестра плюнула, перехрестилася і вирушила до себе додому. А наша шукача скарбів залишилася наодинці зі своїм скарбом.
Вранці міс Бірчіноу була виявлена мертвою без найменших ознак насильницької смерті. Розтин, проте, показало цікаву деталь: у шлунку покійної було виявлено… зуб із скриньки. Навіщо нещасна сингоманка проковтнула його і як це вдалося, невідомо. Померти від зуба у шлунку, хоч і дуже великого, неможливо. І все-таки ця історія залишається загадкою до сьогодні.
Що найцікавіше, історія продовжується й до сьогодні. У різних країнах світупостійно трапляються спалахи «сінгоманії». Просто вони не такі масштабні, як у Великій Британії у 1940-х. Але феномен існує. Він може зацікавити релігієзнавців, бо віддалено схожий на «культ карго». А особливо цей феномен має зацікавити психологів, особливо напрямок «соціальна психологія».
Ігор Мехеда
али: «Дракула. Трансільванія. А чи впливає це на наш сучасний світ?». Я відповідав: «Так». Я знайшов багато феноменів у світі, які пов’язані з легендами про Дракулу. Один з них – «сінгологія», виникнення цього феномену пов’язано з жартівливою газетною статтею про 666 скарбів Дракули. Трохи інформації про цей феномен я навів у своїх виданнях.
1940 року в Англії почалася ціла містична епопея національного масштабу.
Перш ніж викласти її, згадаємо давньослов’янське повір’я у тому, що Нава може матеріалізувати в Яві будь-яку річ чи викликати подію, якщо у це сильно повірити і зробити ритуальні дії.
Ця теза добре підтверджується давньокитайським переказом. Буддійський чернець почав розповідати парафіянам упродовж двох тижнів, що в озері з’явиться дракон. Коли ж парафіяни стали в цьому впевнені та пішли до озера, дракон там справді з’явився.
Щось подібне почалося й у Англії. 1940 року Джеральд Хопкінс заявив, що виявив заповіт графа Дракули. Граф вважав за потрібне повідомити нащадкам про те, що він власноручно закопав по всій Великій Британії 666 скарбів, причому всі вони з надприродними властивостями. Йому нібито стало відомо про дату своєї смерті рівно за 666 днів до її настання, і з цього моменту він щоночі закопував по одному скарбу з якоюсь однією своєю особистою річчю.
Хопкінс припустив, що пошуки ні до чого не приведуть – адже Велику Британію легендарний граф насправді ніколи не відвідував, відвідування Англії – сюжет, народжений уявою письменника Брема Стокера. Але залишалася надія, що люди можуть викликати реальну появу артефактів просто своєю вірою в те, що відбувається. Цим експериментам Хопкінс надав статус наукового дослідження і назвав її словом «сингологія» (від англійського слова «річ» («thing»)).
Уся ця історія була дуже схожа на газетну «качку», але люди схильні вірити в найнеймовірніші речі, і весь час учених вражає людська довірливість. Англійці в цьому плані нічим не відрізняються від інших націй, тому країну охопив справжнісінький бум шукання скарбів. Сотні людей кинулися шукати скарби графа, не маючи жодного уявлення про те, де і як їх слід шукати. Відомо було тільки, що пошуки слід робити вночі, у жахливу погоду, найкраще в грозу зі спалахами блискавок і зірниць, гуркотом грому і зливою.
Найнеймовірніше полягає в тому, що шукачі, негайно названі пресою «сінгоманами», справді знаходили якісь скарби. Як правило, це були скриньки або коробки з черепами щурів або змій, пляшками із загадковою чорною рідиною, зламаними натільними хрестами та інше в тому ж дусі. Марність таких скарбів була очевидною, але повідомлення про кожну нову знахідку викликало черговий сплеск ентузіазму. Було схоже, що добра стара Англія остаточно з’їхала з глузду: грозовими ночами десятки людей з розлюченістю копали землю в найнесподіваніших місцях — на цвинтарях, у глухому лісі, серед чистого поля.
Становище складалося настільки серйозне, що англійськими спецслужбами було створено спеціальний підрозділ, який провів копітку роботу зі збирання інформації про «скарби Дракули». Представлена уряду доповідь однозначно констатувала: «Обман»! Хтось пожартував з довірливих обивателів. Газети, зрозуміло, опублікували цю інформацію, і про скарби на якийсь час забули. Однак, через 9 років, вже після завершення другої світової, питання про таємничі скарби знову було порушено. І ось чому.
У 1949 році міс Джесіка Бірчіноу, риючись у понеділок вночі біля цвинтарної огорожі, відкопала з метрової глибини дорогу срібну скриньку. Зрозуміло, мерехтіли блискавки, гримів грім, лив дощ, і в цю погоду літня дама з ентузіазмом займалася земляними роботами. Щоправда, її ентузіазм мав свої межі: відкрити скриньку вона спочатку не наважилася. Викликала до себе сестру, але та виявилася не сміливішою і запропонувала запросити священика. Той категорично відмовився брати участь у подібних «бісівських витівках» і наказав сестрам негайно закопати скриньку на колишнє місце. Або хоча б зробити це зранку раніше. Але його порада зникла даремно: настільки ж цікава, як і дурна дама все-таки відкрила скриньку і виявила там пожовклий і злегка закривавлений зуб, явно людський, але в кілька разів більший за нормальний нормальний людський зуб. Її сестра плюнула, перехрестилася і вирушила до себе додому. А наша шукача скарбів залишилася наодинці зі своїм скарбом.
Вранці міс Бірчіноу була виявлена мертвою без найменших ознак насильницької смерті. Розтин, проте, показало цікаву деталь: у шлунку покійної було виявлено… зуб із скриньки. Навіщо нещасна сингоманка проковтнула його і як це вдалося, невідомо. Померти від зуба у шлунку, хоч і дуже великого, неможливо. І все-таки ця історія залишається загадкою до сьогодні.
Що найцікавіше, історія продовжується й до сьогодні. У різних країнах світупостійно трапляються спалахи «сінгоманії». Просто вони не такі масштабні, як у Великій Британії у 1940-х. Але феномен існує. Він може зацікавити релігієзнавців, бо віддалено схожий на «культ карго». А особливо цей феномен має зацікавити психологів, особливо напрямок «соціальна психологія».
Ігор Мехеда
