Витоки розколу
Після смерті пророка Мухаммеда у 632 році мусульманська громада (умма) опинилася перед питанням про наступництво. Пророк не залишив чіткого заповіту щодо спадкоємця. Більшість мусульман визнала першим халіфом Абу Бакра — близького соратника Мухаммеда. Цей вибір поклав початок сунітській традиції обрання лідера. Водночас інша частина громади вважала, що лідерство повинно залишатися в родині Пророка — в руках Алі та його нащадків, що стало фундаментом шиїтської позиції.
Алі та перші конфлікти
Після обрання та правління трьох халіфів (Абу Бакра, Умара і Усмана), у 656 році Алі ібн Абі Таліб став четвертим халіфом. Його правління супроводжувалося глибокими внутрішніми конфліктами, насамперед з Омейядами — потужним кланом, який домагався влади. Сутички між Алі та його опонентами вилилися у кілька громадянських війн, зокрема Битву на верблюді (656) та Битву при Сіффіні (657). Його готовність до компромісів з Муавією, намісником Сирії, викликала незадоволення частини його прихильників і спричинила розкол, зокрема появу хариджитів. У 661 році Алі був убитий, а влада перейшла до Муавії, який започаткував Омейядську династію.
Шиїтська ідентичність
Шиїтська традиція заснована на винятковій ролі родини Пророка (Ахль аль-Байт) у духовному житті мусульман. Особливе значення надається фігурі Хусейна — молодшого сина Алі, який у 680 році виступив проти узурпації влади Язідом, сином Муавії. Хусейн вирушив до Куфи, але зазнав поразки й загинув разом із більшістю своїх прибічників у Битві при Кербелі. Цей трагічний епізод закарбувався у шиїтській свідомості як символ мучеництва, боротьби за справедливість і вірність істинному ісламу.
Соціальні та етнічні чинники
До шиїтів приєдналися численні соціальні групи, зокрема неарабські новонавернені до ісламу, які часто зазнавали дискримінації в межах Омейядського халіфату. Їхнє прагнення до рівності та участі в релігійно-політичному житті також сприяло поширенню шиїзму, особливо в Іраку та Ірані.
Месіанські елементи
Одним із ключових нововведень у шиїтському світогляді стала ідея про магді — месіанську постать, яка з’явиться наприкінці часів для встановлення справедливості. Ця концепція вперше отримала політичне втілення у русі аль-Мухтара (685–687), який проголосив одного з синів Алі — Мухаммада ібн аль-Ханафії — імамом і магді. Хоча повстання зазнало поразки, ідея магді закріпилася в шиїтській доктрині.
Іван Гудзенко
