Історичний розвиток зікру
На ранніх етапах зікр був простим читанням Корану та різноманітних релігійних текстів аскетами та містиками. Згодом він трансформувався у формули, що повторюються. Найвідоміші з них:
— lā ilāha illa ʾllāh («Немає бога, крім Бога»);
— llāhu akbar («Бог найбільший»);
— al-ḥamdu li-’llāh («Хвала Богу»);
— astaghfiru-llāh («Я прошу у Бога прощення»).
Ці формули могли повторюватися як вголос, так і тихо, супроводжуючись певними позами, дихальними техніками та рухами.
Роль суфійських братств
Зі заснуванням суфійських братств (тарікатів) зікр отримав більш структурований формат. Кожне братство розробило свої особливі методи виконання ритуалу, що могли включати спів, хорове повторення або навіть танцювальні рухи. Ритуали виконувалися як індивідуально, так і колективно, особливо після обов’язкових п’яти щоденних молитов.
Зікр у практиці
Зікр може бути внутрішнім або зовнішнім. Внутрішній зікр є медитативним процесом, коли людина повторює Боже ім’я подумки, намагаючись їхніми роздумами наблизитися до Всевишнього. Зовнішній зікр, навпаки, зазвичай включає голосні вигуки, спів чи ритмічні рухи.
Ось основні способи виконання:
- Тихий зікр — виконання без звуку, акцент на внутрішньому зосередженні.
- Колективний зікр — спільне виконання у групі, часто супроводжується музичними інструментами та ритмами.
- Динамічний зікр — ритуали, що включають рухи, як-от танцювальні практики дервішів.
Для суфіїв зікр — це не лише молитва, але й шлях до досягнення єдності з Богом. Постійне повторення Божого імені допомагає очистити розум від марних думок, встановити внутрішній спокій та заглибитись у духовне пізнання.
Іван Гудзенко
