Історія виникнення гностицизму
2000 років тому назад в середземноморському басейні, на сході Середземного моря складається досить цікаве явище або ж релігійний рух, центром вчення якого є поняття γνόςις. . Гносіс – це особливе знання, яке звільняє людину з полону матеріального світу. Звільнення за гностичними текстами – це знання того, де ми були, чим ми стали, куди прагнемо, куди закинені, що таке народження, що таке відродження. Із цього комплекту якогось руху віровчень в тому числі виникає християнство. Адже воно як і ці направлення виростає з необхідності до чогось такого, що за межами – трансцендентному Богу, який вирве людину з оточуючого світу страждань.
Серед ранніх християн було чимало гностиків. Внаслідок зміцнення християнської церкви велася справжня боротьба з гностиками і ті були піддані нею вигнанню. Протягом довгого часу наука не знала жодного гностичного тексту, за виключенням одного або ж двох. Усі свідчення про гностиків поступали через церковних авторитетів, наприклад Іренея Ліонського, Іполита Римського, але 45 року в Єгипті була відкрита бібліотека манускриптів, яку знайшов якийсь християнин. Там знаходилося 52 манускрипти коптською мовою, датовані ІV століттям нашої ери, які розбираються і перекладаються науковцями, котрі знайшли масу цікавих речей, що торкаються терміну гностицизму.
Рух гностицизму складався з якихось центрів, персоналій, які не завжди один з одним дружили. Але все ж таки якісь мотиви там були, зокрема тема негативної теології, за якою наш світ створено помилково. Світ, в якому перебуваємо не створив добрий Бог, і він не зумів приректи людство на страждання, тому це міг зробити темний бог, який не знав, що створював. З цього світу варто виходити з допомоги гносису. І звичайно гностики цікавилися християнством, адже у фігурі Христа бачили такий гносис.
Саме звільнення або ж спасіння приводить гностика до повернення в духовну батьківщину, з якої був вигнаний.
Представники гностицизму і їхні вчення
З поряд існуючих теорій найкращою є концепція Валентина. Валентин є християнсько-гностичним мислителем ІІ століття нашої ери, засновником власної школи. У його концепції описується деякий праотець – єдиний Бог, який є у фокусі усіх гностиків, недосяжний та непізнанний ніким. У нього є думка, тишина, своєрідна жіноча іпостась в якомусь розумінні. В цю іпостась ним вкладається усе наступне насіння духовних сутностей. Він втілює подальші структурні елементи, котрі називають еонами. В сукупності таких еонів тридцять і вони утворюють те, що називають плермою (повнотою). Це ще задовго до створення нашого світу.
Еони не бачать бога, а тільки його прославляють. Лише недосяжний гідний такого прославлення. Останній еон – Софія вирішила дізнатися, що собою становить Отець, стикнулася з межею і була перекинена назад. Страхи і страсті софії хамут були викинуті назовні. З них софія створює Деміурга. Робить це так, що Деміург не знає своєї матері, бачить проявленого себе, ніби вищого Господа. Бачить матеріал, з якого ліпитиме світ. Створює багатоярусні небеса. З людиною робить наступне: Деміургом вдувається душа, а дух вдуває Софія хамут. В результаті людина має потрійну структуру. При цьому у когось більше може домінувати, а у когось менше. Відповідно люди поділяються на пневматиків (дух), психіків (душа), гількі (матерія).
Люди, які хочуть духовну складову, відчувають що щось не так, вони поневолені в темницях. І до таких людей з плерми приходить спаситель знань, який сповіщає гносис і має вирвати з полону Деміурга. Душі — пневматики мають з’єднатися з повнотою. Коли людина помирає, тіло розкладається на частинки, душа піднімається на ярусні небеса, на кожному небі залишає свої пороки. Коли усе буде втілено в плермі, тоді софія ахамут може в неї увійти і віддавати себе спогляданню вищого Абсолюту. Таке ось більш оптимістичне закінчення.
Ріні гностичні групи вели себе по-різному. Вважали, що світ поганий, то можна чинити з ним як завгодно. Наприклад були групи, які відмовлялися від продовження роду (принципіальний целібат). На їхню думку навіщо плодити людей, що стануть підпорядковані злу. Крім Деміурга, сфер, у світі є ще Космократор- князь цього віку, темний демон, який усіх нас тримає в полоні. Ще ця сутність на нами нависла. Тому краще взагалі не народжуватись.
За іншою гностично юверсією, якщо встановлені порядки від диявола, бо той Бог, що описаний у Старому Завіті з їхньої точки зору – диявол, тоді вони віддаватимуться розбещенню та оргіям, так як це протест проти правил. До гностичного напрямку відноситься відома така релігія як маніхейство, яка виростає в більшості із зореоастризму, що має трішки від християнства та буддизму. Наявні протиставлення двох начал – світла та темряви.
Світло на початку деяких сумних подій виявилося огорнене темрявою. Частково ніби врятувався, але залишилося багато світлих частинок в чорній матерії із якої утворився матеріальний світ. І якщо вони не будуть йти за світлим началом, а темрявою, то залишаться на стороні зла і не потраплять в істинний рай. історія людства за маніхеями є боротьбою добра і зла. Нам необхідно вибрати одну чи другу сторону. Такі ідеї характерні для єресей та сект середньовіччя: альбігойців, богумилів, катарів, павликіан. Церва влаштувала серйозну боротьбу, були вогнища інквізиції. Багато людей в Європі знищено за дотримування ними власних поглядів.
Крім цього існує ще один напрям – герметизм, названий на честь Гермеса Трисмегіста. Це синкретичне божество переплітає у собі бога Гермеса (торгівля) та єгипетського Тота (письмо). Трисмегісту приписується чимало трактатів, наук зокрема Корпус Герметікум, де описуються теологічні питання, а також низький герметизм – трактати з прикладних знань, таких як алхімія, астрологія, магія, медицина. В Західній Європі він сприймався доволі непогано. Християни бачили наперед їхню віру, вважаючи, що Гермес жив не за довго до Христа, Мойсея і вже потім став якимось благочестивим жителем. Усилений різними гуманістами в епоху Ренесанс, герметизм поширювався по культурному ландшафту Європи. На цю тематику захищалися дисертації, ліпилася якась мозаїка, укладалися тексти. Усе це продовжувалося півтора ста літ, поки у XVІІ столітті герметизм не розкололи, зясувавши що він не є прообразом християнства, а швидше язичницькою вірою, котра виникає в ІІ-ІІІ столітті нашої ери, стаючи частиною езотеричного світу, що існує і до сьогодні.
Панас Вернигора
