Термін «агностицизм» був уперше публічно вжитий у 1869 році британським біологом Томасом Генрі Гакслі на засіданні Метафізичного товариства в Лондоні.
Агностицизм і критика релігійних тверджень
Застосовуючи агностичний принцип до релігії, Гакслі висловлював скептицизм щодо догматичних тверджень традиційного християнства. Він зазначав, що критичний підхід до апокрифів — священних текстів, які не увійшли до біблійного канону — дозволяє розширити коло питань щодо їх достовірності. У цьому сенсі агностицизм стає інструментом критичного осмислення релігійної спадщини.
Британський літературний критик і філософ Леслі Стівен у своїй праці «Апологія агностика» писав, що багато теологів із надмірною впевненістю описують природу Бога, тоді як натураліст не дозволив би собі таких припущень навіть стосовно простого комахоподібного.
Філософські витоки агностицизму
Погляди Гакслі мають глибокі філософські корені. У XX столітті Володимир Ленін, аналізуючи філософські течії у праці «Матеріалізм і емпіріокритицизм», відзначив агностицизм як проміжну позицію між матеріалізмом і ідеалізмом. Він згадував шотландського скептика Девіда Юма та німецького філософа Іммануїла Канта як приклади мислителів, які вважали, що природа об’єктивної реальності — або ж «речей у собі» — залишається недоступною для людського пізнання.
Інший приклад Джордж Берклі, ідеаліст XVIII століття, який стверджував, що існування речей залежить від їх сприйняття. Усі ці філософи демонстрували обмеженість пізнання і саме ця обмеженість лежить в основі агностичної позиції.
Сучасне значення агностицизму
Сьогодні агностицизм є поширеною світоглядною позицією серед науковців, філософів і критично налаштованих інтелектуалів. Його особливість полягає у відмові від крайнощів — як релігійного догматизму, так і войовничого атеїзму. Агностик не робить остаточних висновків щодо існування Бога чи інших трансцендентних істин, але визнає, що ці питання не мають достовірних відповідей у межах наукового або раціонального мислення.
Іван Гудзенко
