Однак, оскільки Буття 1:1-2:3, ймовірно, датується перським періодом, центральне місце в святкуванні суботи, ймовірно, виникло десь між 6-м і 5-м століттями до нашої ери. Таким чином, хоча ранішні тексти згадують суботу (2 Царів 4:23, 11:4-12, 16:17-18), вона стає головною центральною темою лише в літературі перського періоду.
Наприклад, 1 і 2 Хроніки відносно послідовно коментують, що передбачає практику суботи. У цих текстах, які є повторним вигадуванням 1 і 2 книги Царів і датуються перським періодом, згадуються аспекти суботи стосовно храму: жертвоприношення в храмі в суботу (2 Хр. 2:4, 31:3) і хліб, приготований на суботу (1 Хр. 9:32). У книзі Неємії, деякі з яких датуються 5-м століттям до н. е., правила суботи стають більш уточненими: купівля їжі, продаж їжі, транспортування матеріалів і завантаження матеріалів для транспортування – все це визначено несумісно з суботнім днем відпочинку.
Субота стала особливо важливою для раннього юдаїзму в період еллінізму. У 2 столітті до нашої ери правитель Селевкідів Антіох IV намагався встановити контроль над Єрусалимом. Згідно з історичними записами, частиною його стратегії була еллінізація юдеїв.
Тому він напав на Єрусалим у суботу, присвятив єрусалимський храм Ягве божеству Зевсу, спаливши свинину на вівтарі, заборонив Тору та обрізання. Опозиція цим нормативним аспектам юдейської релігійної ідентичності та практики породила розрив між елліністичними, неюдейськими лідерами та юдеями. Цей розкол спонукав юдеїв визначати себе цими факторами (субота, храм Ягве в Єрусалимі, нечистота свинини, Тора та обрізання) навіть більше, ніж до дій Антіоха IV. У відповідь на дії Антіоха група юдеїв, спочатку на чолі з Маттатієм, повстала і заснувала Юдейське царство, яким правитиме династія Хасмонеїв.
Альона Дмитрук
