Філософія в цей період не існувала як окрема дисципліна у західноєвропейському сенсі. Вона розвивалася в межах теології, аскетичної літератури та монастирської культури. Джерелами були тексти Отців Церкви, неоплатонічні мотиви та християнська антропологія.
Святий Сава і духовна інституалізація
Центральною постаттю цього періоду став Святий Сава — перший архієпископ автокефальної Сербської церкви. Його діяльність мала не лише церковне, а й культурно-філософське значення. Сава заклав основу духовної автономії Сербії, поєднавши православну універсальність із національною самосвідомістю. Його внесок полягав у формуванні освітньої і канонічної системи, що сприяла розвитку богословської думки.
Саме через нього сербська традиція набула чітко окресленого духовного профілю.
Монастирська культура і інтелектуальне життя
Середньовічні монастирі — зокрема Студениця та Хіландар на Афоні — були осередками книжності та перекладацької діяльності. Тут формувалася традиція духовного тлумачення людини як істоти, покликаної до обоження (теозису).
Філософські мотиви зосереджувалися навколо:
- природи душі
- свободи волі
- співвідношення божественного і людського
- внутрішнього вдосконалення
Таким чином, сербська думка мала антропологічно-аскетичний характер.
Історіософія і сакралізація державності
Середньовічна сербська традиція поєднувала релігійність із політичною легітимацією держави. Ідея божественного покликання правителя інтегрувалася в літописну й агіографічну літературу.
Держава розглядалася як інструмент духовного порядку. Історія набула сакрального виміру, а національна спільнота мислилася як частина Божого задуму.
Особливості середньовічної сербської філософії
- Тісний зв’язок із православною теологією
- Орієнтація на внутрішній духовний досвід
- Візантійська інтелектуальна спадкоємність
- Сакралізація історії та державності
Середньовічний період не створив систематичних філософських трактатів у західному стилі, але заклав фундамент духовної антропології та моральної самосвідомості.
Сербська середньовічна думка стала основою культурної ідентичності, яка зберігалася навіть в умовах османського панування. Православна традиція виконувала роль носія історичної пам’яті та духовної безперервності.
Іван Гудзенко
