Історія філософії

Семюел Александер і його філософія емерджентної еволюції

Семюел Александер (1859, Сідней — 1938, Манчестер) був одним із найвпливовіших філософів початку ХХ століття, чия система мислення стала вагомим внеском у британську метафізику. Після отримання початкової освіти в Мельбурні, він у 1877 році вступив до коледжу Балліол в Оксфорді. Його ранній інтерес до етики та філософії еволюції знайшов відображення в есе «Моральний порядок і прогрес» (1889), за яке він здобув премію Гріна. Цей текст став інтелектуальним підґрунтям для його подальших поглядів, зокрема в площині еволюційної етики.

Семюел Александер  і його філософія емерджентної еволюції

Прагнучи глибшого пізнання людської психіки, Александр залишає академічну кар’єру в Оксфорді, щоб у 1890–91 роках вивчати експериментальну психологію у Німеччині під керівництвом відомого психолога Гуго Мюнстерберга. Такий міждисциплінарний підхід дав змогу філософу створити інтегративну систему поглядів, де поєднувалися метафізика, психологія, етика та онтологія.

З 1893 року Александр займає посаду професора в коледжі Оуенса, що згодом стане частиною Університету Вікторії в Манчестері. Протягом тридцяти років він здійснює активну викладацьку та наукову діяльність, кульмінацією якої стало його головне філософське творіння.

Філософія простору, часу і божества

Головна праця Семюела Александера  «Простір, час і божество» (1920) — є синтезом усіх його філософських переконань. Вона була створена на основі циклу лекцій Гіффорда, які він читав в Університеті Глазго, і стала вершиною його інтелектуального шляху. У цьому творі Александр викладає своє бачення космосу як єдиного процесу, що розгортається в межах фундаментальної матриці — простору-часу. Саме простір-час, за його задумом, є первинною реальністю, з якої виростають усі наступні форми буття.

На відміну від традиційного метафізичного підходу, Александр вводить поняття «емерджентів», тобто якісно нових властивостей, які виникають у процесі розвитку реальності. Його концепція емерджентної еволюції передбачає, що з простору-часу виникає матерія, з матерії  розум або свідомість, а з розуму  божество як найвищий ідеал або потенційний стан буття. Кожен із цих рівнів  це не просто ускладнення, а якісно новий синтез, що не може бути повністю передбачений або виведений з попереднього.

Божество як емерджентна ціль

На відміну від теїстичних систем, Александр трактує божество не як статичну абсолютну сутність, а як вищу мету космічного становлення. Божество — це наступний рівень, до якого прагне сам космос, і воно є наслідком, а не причиною. В цьому проявляється його прихильність до натуралістичної філософії, в якій порядок буття не визначений зовнішньою силою, а формується через внутрішній динамізм реальності.

Семюел Александр був удостоєний ордена «За заслуги» в 1930 році, що свідчить про визнання його інтелектуального внеску. Його метафізика вплинула на розвиток британської філософії процесу, а також на подальші розробки в галузі емерджентизму, натуралізму та системного мислення. Попри те, що він залишив лише одну велику працю, її змістовне навантаження дозволяє вважати його одним із найоригінальніших мислителів ХХ століття.

Іван Гудзенко

Яка твоя реакція?

Радість
0
Щастя
0
Любов
0
Не завдоволений
0
Тупо
0

Интересно почитать:

Также в категории:Історія філософії