Прагнучи глибшого пізнання людської психіки, Александр залишає академічну кар’єру в Оксфорді, щоб у 1890–91 роках вивчати експериментальну психологію у Німеччині під керівництвом відомого психолога Гуго Мюнстерберга. Такий міждисциплінарний підхід дав змогу філософу створити інтегративну систему поглядів, де поєднувалися метафізика, психологія, етика та онтологія.
З 1893 року Александр займає посаду професора в коледжі Оуенса, що згодом стане частиною Університету Вікторії в Манчестері. Протягом тридцяти років він здійснює активну викладацьку та наукову діяльність, кульмінацією якої стало його головне філософське творіння.
Філософія простору, часу і божества
Головна праця Семюела Александера «Простір, час і божество» (1920) — є синтезом усіх його філософських переконань. Вона була створена на основі циклу лекцій Гіффорда, які він читав в Університеті Глазго, і стала вершиною його інтелектуального шляху. У цьому творі Александр викладає своє бачення космосу як єдиного процесу, що розгортається в межах фундаментальної матриці — простору-часу. Саме простір-час, за його задумом, є первинною реальністю, з якої виростають усі наступні форми буття.
На відміну від традиційного метафізичного підходу, Александр вводить поняття «емерджентів», тобто якісно нових властивостей, які виникають у процесі розвитку реальності. Його концепція емерджентної еволюції передбачає, що з простору-часу виникає матерія, з матерії розум або свідомість, а з розуму божество як найвищий ідеал або потенційний стан буття. Кожен із цих рівнів це не просто ускладнення, а якісно новий синтез, що не може бути повністю передбачений або виведений з попереднього.
Божество як емерджентна ціль
На відміну від теїстичних систем, Александр трактує божество не як статичну абсолютну сутність, а як вищу мету космічного становлення. Божество — це наступний рівень, до якого прагне сам космос, і воно є наслідком, а не причиною. В цьому проявляється його прихильність до натуралістичної філософії, в якій порядок буття не визначений зовнішньою силою, а формується через внутрішній динамізм реальності.
Семюел Александр був удостоєний ордена «За заслуги» в 1930 році, що свідчить про визнання його інтелектуального внеску. Його метафізика вплинула на розвиток британської філософії процесу, а також на подальші розробки в галузі емерджентизму, натуралізму та системного мислення. Попри те, що він залишив лише одну велику працю, її змістовне навантаження дозволяє вважати його одним із найоригінальніших мислителів ХХ століття.
Іван Гудзенко
