Досить часто священнослужіння називають професією, в тім таке твердження є помилковим. Просто інші люди не розуміють того, що ця справа є Божим покликанням. Священиками так просто не стають, оскільки це відбувається з самого народження. Потрібно народитися ним духовно, а не тілесно, думати про спасіння душі без відсутності бажання жаги до влади, з почуттям самовдоволення і пихатості. У священнику повинно бути все відповідним: манера поведінки, культура мовлення, уважність, розсудливість, мудрість, освіченість, підхід до людей. Завдання священнослужителя — бути прекрасним душпастирем, утішителем у людській скорботі, переконливим оратором, розумним богословом, добрим місіонером.На превеликий жаль сутність справжнього духовного пастиря у сучасному світі, особливо ж його образ втрачається, а все тому, що більшість із покликаних не відповідають тому еталону, якого бажав би бачити Ісус Христос. Священики забувають про своє духовне покликання, замість того бавляться у «небезпечні ігри», які для них обертаються фатально. Сучасний священик не повинен бути аж надто консервативним, проте трішки ліберальним, беручи приклад від традиційних християнських церков. Він не повинен відвертати віруючих, а навпаки воцерковлювати, залучати до релігійного життя громади, використовуючи різні підходи до них (моральний, психологічний, дидактичний, педагогічний і ін.).Інша ж проблема полягає у священнослужителях, чи гідні вони носити тягар, покладений на них, чи ні. Хизування наперсними чи з дорогоцінним камінням хрестами є не припустимою річчю, зневагою над тією благодаттю, яку вони отримали у своїй посвяті, і висміюванням Того, Хто пішов на добровільні муки, страждання і хресну смерть, проливши свою невинну Кров за грішний рід людський. Душпастирі православні настільки стали залежними від матеріальної корисливості, що забули про одвічні духовні блага, замість того щоб створювати потужні апологетичні центри, займаються популізмом, купівлею шикарних авто.
А отара Христова безпомічна, легко вразлива для тих, хто своїми устами спотворює християнське віровчення і Христа, Сина Божого в першу чергу. Час вже прокидатися з довговічного сну, не жити в «середньовічні часи», а серйозно займатися душпастирською, місіонерською та богословською діяльністю, інакше «хижі вовки в овечих шкурах», які чекають слушної нагоди — знищать стадо, увірене священику в руки Самим Христом Спасителем.
Час не спати, а діяти! Бути розсудливими, уважними, мудрими у діяннях, чистими у житті за християнською вірою, дати вчасно відсіч ворогу християнства – дияволу та виконавцям його волі.
Богдан Стрикалюк
