Походження та структура святкування
Сатурналії вперше почали святкувати 17 грудня, але з часом тривалість свята була продовжена до трьох, а згодом до семи днів. Первинна дата збігалася з часом завершення осінньо-зимових сільськогосподарських робіт — посіву озимини. Саме в цей період, у грудні, природа зупинялася, даючи людині змогу насолодитися відпочинком, що гармонійно поєдналося з ідеєю Сатурналій як «золотого часу», коли панував мир, рівність і достаток.
Центром культу Сатурна був Храм Сатурна на Римському форумі. Під час святкувань з його статуї знімали вовняні пута, якими зазвичай були обв’язані ноги божества, символізуючи його звільнення для участі у святкуваннях. У дні Сатурналій у Римі панувала повна соціальна інверсія: раби отримували тимчасову свободу, могли говорити вільно та навіть вечеряли разом зі своїми господарями. Усе суспільство переверталося догори дриґом — це був час жартів, маскарадних процесій, карнавалу та вуличного безумства.
Останні дні Сатурналій, відомі як Сигілларії, були присвячені звичаю дарування символічних подарунків. Люди обмінювались свічками, восковими статуетками, фігурками фруктів або тварин. Ці предмети виготовляли sigillarii — майстри з виробництва невеликих декоративних дарунків. Образи цих подарунків, які згодом трансформувалися в традицію різдвяних презентів, закарбувалися у римській культурній пам’яті на століття.
Особливо цікавим є походження дарунків-свічок. Давньоримське пророче повір’я наказувало мешканцям Лацію надсилати голови Аїду як жертву, але, згідно з легендою, Геракл порадив приносити замість людських голів свічки (phos — «світло»), що дало початок більш гуманному і символічному ритуалу жертви світла.
Культурний вплив Сатурналій на Різдво і Новий рік
Формування європейських традицій святкування зимових свят не може бути зрозумілим без урахування впливу Сатурналій. Уже в пізній античності, в ІІІ–IV століттях н. е., Римська імперія переживала релігійні трансформації: сонячний культ, пов’язаний із богом Sol Invictus (Непереможне Сонце), співіснував із християнством. Саме день народження Сонця, Dies Solis Invicti Nati — 25 грудня, став пізніше датою святкування Різдва Христового. Це поєднання культу Сатурна, поклоніння Сонцю і нової християнської традиції дало початок сучасному зимовому святковому циклу.
Символіка дарування подарунків, прикрашання домівок зеленню (вічнозеленими гілками, лавром, сосною), свічки, світло, маскарад, навіть соціальна «інверсія» та гумор — усе це спадщина Сатурналій. Навіть традиція різдвяного «різдвяного дурника» або обрання жартівливого «короля свята» у середньовічній Європі є прямим наслідуванням Saturnalicius princeps.
Іван Гудзенко
