Походження уявлень про сатанинське чаклунство
Уявлення про те, що відьми не лише займаються зловмисними чарами (maleficium), але й поклоняються дияволу, виникло на початку XV століття. Перші згадки про такі вірування з’явилися під час судових процесів у західних Альпах у 1420-х та 1430-х роках. Ці ідеї були наслідком впливу старіших концепцій, які популяризувалися в пізньому середньовіччі. Одним із ключових факторів стало римо-католицьке твердження, що єретичні групи, такі як вальденси, поклоняються дияволу. Церковна пропаганда стверджувала, що ці групи брали участь у таємних ритуалах, пов’язаних із наготою, кровозмішенням та канібалізмом. Ці звинувачення стали основою для формування стереотипу сатанинської відьми.
Іншим важливим фактором було негативне сприйняття церемоніальної магії. З XIII століття духовенство все більше занепокоювалося популярністю гримуарів та ритуалів, які включали заклинання демонів. Це призвело до поширення думки, що навіть прості акти прокляття вимагають демонічної угоди. Третім впливом став фольклор, зокрема вірування в нічні подорожі жінок з надприродними істотами. Ця ідея стала основою для формування уявлення про відьомський шабаш — нічне зібрання, де відьми поклонялися дияволу та брали участь у диявольських ритуалах.
Роль «Молот відьом», та інших текстів
Одним із найвпливовіших текстів, який сприяв поширенню уявлень про сатанинське чаклунство, став «Молот відьом«, опублікований у 1487 році. Цей посібник, написаний Генріхом Крамером та Якобом Шпренгером, детально описував методи виявлення, судового переслідування та страти відьом. Він став основним джерелом для інквізиторів та суддів, які вели процеси над відьмами.
Інші тексти, такі як «Formicarius» Йоганнеса Нідера (1457) та «Compendium Maleficarum» Франческо Марії Гваццо (1608), також сприяли поширенню уявлень про відьомство як сатанинську змову. Ці твори поширювалися серед освічених класів Європи, хоча не всі були переконані в їхній правдивості. З середини XVI століття ці теорії стали піддаватися критиці з боку таких мислителів, як голландський лікар Йоганн Вейєр та англійський письменник Реджинальд Скот.
Правові зміни та використання тортур
Важливим фактором, який сприяв масовим переслідуванням відьом, стали зміни в європейських правових системах. У багатьох країнах відбувся перехід від обвинувальної процедури до інквізиційної, коли судові службовці самостійно розслідували злочини. Це призвело до широкого використання тортур для отримання зізнань. Обвинувачені часто зізнавалися в фантастичних злочинах, таких як участь у шабашах, що сприяло поширенню полювання на відьом.
Регіональні відмінності у судових процесах
Характер і кількість судових процесів сильно відрізнялися в різних регіонах Європи. Найбільше постраждали території західно-центральної Європи, включаючи Швейцарію, Францію та німецькомовні регіони Священної Римської імперії. Загалом історики оцінюють, що близько 100 000 людей були звинувачені у чаклунстві, з яких від 40 000 до 60 000 були страчені. У більшості випадків страти проводилися через спалення на вогнищі, хоча в Англії та її колоніях переважало повішення.
Гендерний аспект переслідувань
Більшість звинувачених у відьмах були жінками, які становили понад 75% обвинувачених. Це було пов’язано з культурними стереотипами, які сягали античних часів, а також із женоненависницькими текстами, такими як «Malleus Maleficarum». Жінки, які займалися традиційними ролями, такими як цілительки або акушерки, часто ставали жертвами звинувачень.
Занепад судових процесів
До кінця XVII століття суди над відьмами почали занепадати. Нові правові норми вимагали більш суворих доказів, а використання тортур було обмежене. Вищі судові інстанції все частіше втручалися, щоб зупинити масові переслідування. До XVIII століття багато європейських держав скасували закони, які криміналізували чаклунство.
Сучасний контекст
Хоча суди над відьмами закінчилися, віра в зловмисне чаклунство продовжує існувати в деяких регіонах світу, зокрема в Африці та Індії. У сучасному світі термін «відьма» також набув нового значення, ставши символом фемінізму та контркультури.
Іван Гудзенко
