Походження образу та легендарна традиція
Витоки культу Сари Кали сягають середньовічних легенд, пов’язаних із так званими Трьома Маріями — Марією Яковою, Марією Саломеєю та, у деяких версіях, Марією Магдалиною. Згідно з апокрифічними переказами, після євангельських подій ці жінки були вигнані з Палестини та морем дісталися узбережжя Південної Галлії, сучасного Провансу. У цьому наративі Сара постає їхньою супутницею або служницею, часто описуваною як жінка темної шкіри, що походила з Єгипту або Сходу.
Ромська усна традиція розвиває іншу версію: Сара була не служницею, а місцевою провидицею або жінкою з сакральними здібностями, яка першою зустріла святих жінок на березі моря. Саме вона, згідно з легендою, закликала свій народ прийняти християнство. В обох варіантах Сара відіграє роль медіатора між сакральним і земним, між «чужою» святістю та локальною спільнотою.
Етимологія і символіка імені Sara-la-Kâli
Ім’я Sara-la-Kâli містить важливий символічний компонент. У ромській мові слово kali означає «чорна», що напряму вказує на її зовнішній образ. Чорний колір у цьому контексті не є знаком негативу, а радше маркером сакральності, іншості та глибинної сили. У релігієзнавчій перспективі він перегукується з феноменом чорних мадонн у католицькій Європі, де темний колір асоціюється з древністю, землею та первісною святістю.
Окремі культурологічні гіпотези порівнюють ім’я Сари Кали з індуїстською богинею Калі, що може відображати далеку індоарійську спадщину ромів. Проте такі інтерпретації мають радше символічний і порівняльний характер і не підтверджуються прямими історичними джерелами. В науковому дискурсі Сара Кали розглядається передусім як локалізована християнська фігура, інтегрована в народну релігійність.
Культ Сари Кали в Saintes-Maries-de-la-Mer
Центром вшанування Сари Кали є місто Saintes-Maries-de-la-Mer у регіоні Камарг на півдні Франції. У крипті церкви Notre-Dame-de-la-Mer зберігається статуя Сари, прикрашена дарами паломників.
Щороку 24–25 травня сюди з’їжджаються тисячі ромів з різних країн Європи. Кульмінацією святкувань є процесія, під час якої статую Сари урочисто виносять з крипти та несуть до моря, де її занурюють у воду. Цей обряд має багатошарову символіку: очищення, оновлення, згадку про морське прибуття святих і водночас утвердження колективної ідентичності ромів.
Католицька Церква не визнає Сару Кали офіційною святою, однак терпимо ставиться до культу, дозволяючи богослужіння та процесії. Таким чином формується паралельний релігійний простір, де народна побожність співіснує з інституційною релігією.
Сара Кали — це не просто фольклорна постать, а складний релігійний феномен, що поєднує історію, міф і живу традицію. Її культ показує механізми формування народної святості, а також роль релігії у збереженні ідентичності. Для сучасного релігієзнавства цей образ є важливим прикладом того, як релігійні смисли виходять за межі інституцій і продовжують існувати в культурній пам’яті спільнот.
Іван Гудзенко
Список літератури та джерел
Bordigoni M. Le pèlerinage des Gitans aux Saintes-Maries-de-la-Mer. Ethnologie Française, 2002.
- Benoît F. La Provence et le Comtat Venaissin: arts et traditions populaires. Avignon: Aubanel, 1992.
- Fonseca I. Enterrez-moi debout: L’odyssée des Tziganes. Paris: Albin Michel, 2003.
- Clébert J.-P. Guide de la Provence mystérieuse. Paris: Tchou, 1972.
- Kinsley D. R. Hindu Goddesses: Visions of the Divine Feminine. Berkeley: University of California Press, 1988.
- Blanchet R. Un peuple-mémoire: les Roms. Paris: Éditions du Prieuré, 1996.
- McDowell B. Les Tziganes: éternels voyageurs du monde. Paris: Flammarion, 1979.
