Найдавнішою з таких шкіл вважається Рьобу Сінто, що розвивалася на ідеї ототожнення головного синтоїстського божества Аматерасу Омікамі з Буддою Махавайрочаною (Дайнічі). Це поєднання символізувало гармонію синтоїстських і буддійських релігійних традицій, що сприяло формуванню єдиної релігійної парадигми.
У період Хейан (794–1185) секта Тендай заснувала свою штаб-квартиру за межами Кіото на горі Хіей. Саме там Санно, або «Гірський король», дух гори, став ототожнюватися з Буддою Шак’ямуні, центральною фігурою буддизму Тендай. На основі цього поєднання виникла школа Санно Сінто, що базувалася на вченні про буддійську єдність та взаємозв’язок синтоїстських і буддійських божеств.
Вчення ґрунтувалося на принципі Ічідзіцу («єдина істина»), ключовій ідеї Тендай, яка проголошувала, що всі прояви світу та духовні сутності є єдиною універсальною реальністю. У рамках цієї концепції Сяка був ототожнений із Дайнічі, а Санно — з Аматерасу, створюючи своєрідний духовний синтез, де головні фігури синто та буддизму взаємопов’язані. Згодом ця концепція оформилася у школі Санно Сінто, яка визнавала Аматерасу кінцевим джерелом єдності для обох релігійних традицій.
Школа активно удосконалювалася і процвітала і в період Токугава (1603–1867). Варто зазначити, що Санно Сінто не визнається офіційною синтоїстською школою сучасного синтоїзму. Її вважаються відгалуженням синкретичного руху і вона не включена до канонічних синтоїстських шкіл.
Іван Гудзенко
