У цій атмосфері духовної конкуренції сформувалася Сангха — спільнота послідовників Будди, яка стала інституційною формою збереження його вчення.
Заснування ордену
Згідно з ранніми текстами, Будда вже на початку своєї проповіді заснував орден ченців і визначив правила їхнього життя. Пізніше, на прохання своєї тітки Махападжапаті та за підтримки учня Ананди, він погодився створити орден черниць. Так постала подвійна структура чернецтва з окремими правилами і взаємними зобов’язаннями. Чернече життя передбачало повну відмову від власності, регулярну практику медитації та сувору дисципліну. Основою спільного життя стала патімоккха — перелік правил, які ченці урочисто проголошували під час спеціальних зібрань.
Дощові ретрити і зародження монастирів
Мандрівні аскети переривали свої подорожі під час сезону дощів (васса). У цей період вони збиралися у спільних ретритах — вассаваса. Саме ця практика сприяла формуванню відчуття організованої громади. Під час повного та молодого місяця ченці проводили зібрання упосатха, на яких читали патімоккху, підтверджуючи вірність дисципліні. Поступово тимчасові притулки перетворилися на постійні осередки — віхари. Спершу це були невеликі поселення поблизу сіл, де миряни забезпечували ченців їжею.
Від лісу до міста
Після смерті Будди Сангха не розпалася. Вона розвивалася у двох напрямках. Частина ченців зберегла мандрівний, «лісовий» спосіб життя. Інші осіли у постійних монастирях. Саме останні заклали основу розгалуженої монастирської мережі. Причини змін були практичними. По-перше, спільна відданість вченню сприяла формуванню організованої структури. По-друге, миряни почали жертвувати землю та будівлі для потреб громади.
Зростання впливу
Уже до правління Ашока буддійська громада була добре організованою силою. Підтримка царя сприяла швидкому поширенню монастирів і зміцненню їхнього авторитету.
В Індії виникли різні типи центрів — від невеликих сільських віхар до грандіозних печерних монастирів, таких як Печери Аджанта та Еллора. Їхні зали й розписи стали видатними пам’ятками індійського мистецтва. Найвпливовішими ж стали університетські махавіхари на північному сході Індії. Вони перетворилися на міжнародні центри навчання, де вивчали філософію, логіку та ритуал.
Різноманіття форм у буддійських країнах
З розвитком буддизму в різних регіонах монастирська система набувала нових форм. У деяких місцевостях існували великі «публічні» монастирі, що суворо дотримувалися класичних норм. Поруч діяли невеликі, часто спадкові осередки, де права настоятеля передавалися учню або навіть родичу.
В окремих регіонах — у середньовічній Шрі-Ланці, частинах Тибету чи Японії — виникли традиції одруженого духовенства.
Протягом століть монастирі були не лише релігійними центрами, а й осередками освіти, мистецтва та соціальної організації. Вони формували інтелектуальну еліту й зберігали тексти, які визначили подальший розвиток буддизму.
Іван Гудзенко
