Самуель Бейлі народився у Шеффілді в родині заможного торговця. Після кількох років роботи в сімейному бізнесі він накопичив достатньо коштів для незалежної діяльності. У 1831 році Бейлі заснував Шеффілдську банківську компанію, що стала одним із важливих фінансових інститутів у регіоні.
Його громадська активність проявилася в намаганнях увійти до парламенту: у 1832 та 1834 роках він балотувався до Палати громад, однак безуспішно. Попри це, він залишався впливовою особою в інтелектуальних колах, активно публікувався та висловлювався з актуальних соціально-економічних питань.
Філософські та економічні ідеї
У своїх працях Бейлі розвивав думку про те, що цінність не має об’єктивної природи, а є відношенням, яке визначається станом людської свідомості. Він вважав, що оцінка речей залежить від потреб, бажань і сприйняття людей, а не від внутрішньої властивості предметів.
У 1821 році він опублікував працю «Есе про формування та публікацію думок», у якій доводив, що думки людини виникають незалежно від її волі, оскільки визначаються обставинами та середовищем. Продовженням цих ідей стали «Есе про прагнення до істини, про прогрес знання та про фундаментальний принцип усіх доказів та очікувань» (1829).
Особливе місце у його доробку посідає книга «Критична дисертація про природу, міри та причини вартості» (1825), спрямована проти положень класичної політичної економії Давіда Рікардо. Бейлі відкидав тезу про взаємозалежність заробітної плати та прибутку, натомість акцентував увагу на продуктивності праці як головному чиннику економічного розвитку. Його підхід можна вважати спробою подолати песимізм, властивий рікардіанській економічній школі.
Політичні та суспільні погляди
У політиці Бейлі відстоював принципи утилітаризму та вважав себе радикалом. Він виступав проти надмірного втручання держави в економічне життя, підтримував ідеї парламентської реформи та рівності у правах. Його публіцистика охоплювала теми реформування політичних інститутів, критики права першонародження та дискусій щодо валютних обмежень.
Подальші праці
Окрім економічних і політичних досліджень, Бейлі приділяв увагу питанням філософії та психології. У 1842 році він опублікував «Огляд теорії зору Берклі», у якому полемізував з ідеями ірландського філософа Джорджа Берклі. Наприкінці життя він працював над масштабним проектом — тритомником «Листи про філософію людського розуму» (1855–1863), у якому прагнув систематизувати свої роздуми про пізнання, мислення та природу свідомості.
Самуель Бейлі залишив по собі помітний слід в історії економічної думки та британської філософії. Його критика рікардіанської політичної економії стала важливим етапом у розвитку теорій вартості, а есеї про природу людських думок і пізнання вплинули на подальші дискусії у сфері філософії свідомості.
Іван Гудзенко
