Ще однією, досить незвичною специфікою релігійної практики мандеїв є розміщення святилищ. Святилища могли розміщуватися поряд з річкою або ж водоканалом. В іншому ж випадку, вони могли розташуватися: або ж на березі річки чи струмка, а також – розміщуватися, залежно від місця розташування мандейської спільноти. Уже з другої половини 70-х років ХХ століття, мандейська традиція Іраку та Ірану щодо розміщення культових місць – була зміненою. Це було пов’язано із забрудненням річок та струмків, оскільки самі ж культові споруди робилися з цегли, то ритуальні купелі мали бути тісно пов’язаними з громадським водопостачанням.
Варто зауважити, що мандеї – емігранти із Заходу, надають перевагу використання лише природньої води, якщо їм цього не забороняють. Із найбільш поширених мандейських обрядів виділяється стародавня церемонія масуети (хрещення) та масексти (сходження душі). Масуета звершується в кожну хабшабу (перший день неділі), в ярдні (проточній воді). Церемонія має двоскладову основну частину:
1) ритуал хрещення полягає у потрійному занурені людини, одягненої в расту (біла сакральна одежа ), нанесенні на чоло водою триразового хресного знамення; в трьох ковтках води; вінчанні клілою ( невеличким вінком, зробленим із мирту) та покладанні рук жерцем.
2) Друга частина, яка відбувається на березі Йордану, має таку особливість: помазання кунжутом (оливою), поєднання піхти та мамбухи (хліба та води), продовжується обрядом «закарбування » неофіта від впливу злих духів, а закінчується – куштою (ритуальним рукостисканням).
3) Мета хрещення для кожного мандея полягає, насамперед, не лише в духовному очищенні того, хто бере участь в цьому ритуалі, від його власних гріхів, а – в особливій лауфі (єднанні) людини з добрим началом – світом Світла.
Ще однією винятковістю виступають риси проведення таких церемоній на воді, які, за своїм походженням, беруть початок від практики хрещення іудаїзму, а також – періоду дохристиянських часів. Як зауважує німецький дослідник Рудольф, окрім такого ритуалу, існували ще два, які звершувалися на воді, без участі жерців, не тільки по неділях, а й в інші дні. До таких церемоній належали дві меси. Перша з них, називалася: «месою по померлому», друга ж – «по душі». Вони відправлялися тільки після смерті неофіта, мали здатність сприяти сходженню душі мандея у світ Світла та Життя. Меси, переважно, складалися з духовного очищення неофіта проточною водою, помазання оливою, в тому числі й обряду вінчання вінком, виготовленим із мирта.
Основна частина меси, яку мандеї розпочинають упродовж трьох днів після смерті, пов’язаної з вивільненням душі від тіла, споріднена ідеями митарства душі після своєї смерті. Мандеї вважають, що душа людини проходить через небезпечні небесні перешкоди до того часу, доки не подолає їх шляхом досягнення обителі Життя. Окрім того, читання Лівої Гінзи та церемоніальних трапез, у мандеїв слугують сходженню людської душі, сюди ж можна віднести й духовне символічне харчування, переродження та створення духовного тіла. Цей особливий момент ми можемо зустріти у зороастрійській традиції, а саме в «трапезі за померлими».
Мандеї мали безліч й інших ритуалів, наприклад: рукопокладення в тармідів та ганзібрів (жерців та єпископів). Існували також церемонії, присвячені парванайї (закінчення року), очищення храму, шлюбного союзу, в які, відповідно, входили: масбута та зідк-брікха (поховальні та ювілейні трапези). Загалом, релігію мандеїв можна охарактеризувати як таку, що має безпосередній зв’язок, спорідненість з ідеями та ритуалами гностиків. Тобто, це – не лише якісь набуті манди (знання), що, своєю чергою, дарують людині спасіння, а, зокрема й церемонії, що стосуються духовного переродження, служби, які відправляються за душу померлого. Тому, такі церемонії та служби є засобом як для звільнення, так і спасіння людської душі.
Дійсно можна стверджувати, що знання, принесені до стародавнього роду культової мандейської спільноти, вірогідніше, мають раннє єврейське походження, проте, від іранських або, інакше кажучи, персидських родів міг походити автентичний, мандейський або ж, як ще його називають: «рід назореїв». Утім, досі залишається загадкою для усіх нас особистість засновника назорейського роду. Дослідникам, на жаль, не довелося цього з’ясувати, оскільки це залишається таємницею, прихованою у глибині століть.
ІД
