Рудольф Бультман: деміфологізація Нового Завіту та вплив на сучасне богослов’я

Рудольф Бультман народився в родині лютеранського пастора, що значно вплинуло на його інтерес до теології. У 19 років він розпочав навчання в Тюбінгенському університеті, де вивчав богослов’я. До 1912 року Бультман завершив кваліфікаційне навчання та отримав посаду лектора в Марбурзькому університеті. Згодом він працював у Бреслау (1916) та Гіссені (1920), а в 1921 році повернувся до Марбурга, де обійняв посаду професора Нового Завіту. На цій посаді він залишався до виходу на пенсію в 1951 році.

Науковий внесок та деміфологізація

У 1921 році Бультман опублікував свою фундаментальну працю «Історія синоптичної традиції» в якій проаналізував матеріали, використані євангелістами Матвієм, Марком та Лукою. Ця робота стала основоположною для розуміння формування євангельських текстів та зміцнила репутацію Бультмана як провідного дослідника Нового Завіту.

Важливим етапом у розвитку його теологічної думки стала співпраця з філософом Мартіном Гайдеггером, який працював у Марбурзькому університеті з 1922 по 1928 роки. Гайдеггерівський аналіз людського буття, представлений у праці «Буття і час» , значно вплинув на Бультмана. Він використав філософські ідеї Гайдеггера для інтерпретації біблійних текстів, зокрема послань апостола Павла та Євангелія від Івана.

Деміфологізація як метод інтерпретації

Основна ідея Бультмана полягала в тому, що Новий Завіт містить міфічні елементи, які не відповідають сучасному науковому світогляду. Він запропонував метод деміфологізації, який полягав у виокремленні суттєвого богословського послання з-під шару міфологічних уявлень

Ця позиція знайшла своє відображення у працях «Ісус» (1926) та «Поняття Одкровення в Новому Завіті» (1929). Бультман стверджував, що віра в історичного Ісуса не є необхідною для спасіння, оскільки християнство ґрунтується на відношенні до трансцендентного Христа, який відкривається через керигму.

Під час нацистського режиму в Німеччині Бультман залишався вірним своїм принципам і не підлаштовував своє вчення під ідеологію націонал-соціалізму. Він підтримував Конфесійну церкву, яка виступала проти нацистської церковної політики, однак уникав прямого політичного опору.

Після Другої світової війни Бультман став міжнародно визнаним богословом. Його ідеї викликали широкі дискусії серед дослідників Нового Завіту та теологів у Європі та США. У 1955 році він прочитав впливові лекції у Великій Британії («Історія та есхатологія: присутність вічності»), а в 1958 році — у США («Ісус Христос і міфологія»).

Спадщина Бультмана полягає не лише в його власних працях, але й у впливі на його учнів. Серед них — Ернст Кеземан, який порушив питання про історичного Ісуса, та Ернст Фукс і Герхард Ебелінг, які розробили нову герменевтику, акцентуючи увагу на мовному вираженні людського буття.

Іван Гудзенко