Символ відрізняється від простого знака тим, що має більш тісний і водночас складніший зв’язок з тим, що він означає. Цей зв’язок може бути як прямим і конкретним, так і опосередкованим, натяковим. Іноді символ ототожнюється з тим, що він репрезентує, іноді — функціонує як прозора форма, крізь яку просвічує істина. Таким чином, символ у релігії виконує як репрезентативну, так і евристичну функцію: він і представляє, і дозволяє осягати.
Євхаристійна символіка
Християнська традиція надає символу особливого значення, особливо у контексті євхаристії. Це одне з центральних таїнств, у якому символіка хліба і вина використовується для позначення тіла і крові Ісуса Христа. У різних конфесіях значення цього символу витлумачується по-різному, що демонструє широкий спектр підходів до розуміння релігійної символіки.
У католицизмі вважається, що субстанція хліба і вина перетворюється на тіло і кров Христа, хоча зовнішні властивості залишаються незмінними. Цей підхід передбачає буквальну фізичну ідентичність символу з тим, що він означає.
У лютеранстві сформувалась ідея реальної присутності, згідно з якою Христос справді присутній у євхаристії, але спосіб цієї присутності не визначається. Лютер вважав, що головне не «як», а «чому» Христос присутній, тобто вірянин має зосередитись на сенсі участі в таїнстві, а не на механізмі його дії.
Зовсім інший підхід запропонував реформатор Ульріх Цвінглі. Для нього євхаристія — це символічний або меморіальний акт, що спрямований на духовне пригадування жертви Ісуса, без фізичної присутності у святинях. У цьому підході символ розуміється як умовний знак, що викликає певні асоціації, але не має прямого зв’язку з об’єктом віри.
Символ у структурі релігійного пізнання
Символ має не лише теологічне, а й епістемологічне значення. Він бере участь у пізнанні, виявляючи себе як засіб одночасного приховування і розкриття істини. У цьому проявляється діалектична природа символу: він ніколи не подає зміст у прямій формі, натомість створює простір для інтерпретації, роздумів і особистого духовного досвіду.
У релігії символ є не лише об’єктом тлумачення, але і способом організації знання. Слово, зображення, жест, звук усі ці елементи утворюють єдину систему релігійного вираження, де символ є центральним елементом. Через нього передається не лише інформація, а й емоційно-духовний стан, світоглядне налаштування, спосіб бачення світу.
Символ як шлях до сакрального
Релігійний символ не обмежується комунікаційною функцією. Він виконує також онтологічну роль, забезпечуючи людині можливість долучення до вищої реальності. У деяких випадках символ стає не лише знаком, а й інструментом злиття з божественним. Через участь у сакральному акті, наприклад у євхаристії, віруючий не просто згадує подію чи ідею, а реально долучається до неї на духовному рівні.
Цей процес можливий завдяки так званому принципу аналогії: символ має певну відповідність до того, що він означає, не лише за формою, але й за суттю. Завдяки цій аналогії символ стає не просто зображенням, а активним носієм присутності.
Символ у релігії є багатошаровим і багатофункціональним явищем. Він поєднує пізнавальну, комунікативну, ритуальну та онтологічну функції. Різні підходи до інтерпретації євхаристії демонструють, наскільки широким і гнучким може бути розуміння символу в християнстві.
Іван Гудзенко
