Використовуючи методичний сумнів, він відкинув знання, засноване на авторитеті, чуттєвому досвіді чи розумових припущеннях, і сформував нову епістемологію. Основу його вчення становить теза «Я мислю, отже, я існую» (Cogito, ergo sum), яку він вперше висловив французькою: Je pense, donc je suis. Декарт створив систему метафізичного дуалізму, де розум визначається як сутність мислення, а матерія — як протяжність у просторі. Його метафізика мала раціоналістичний характер, тоді як фізика та фізіологія поєднували механістичний підхід і опору на досвід.
Ранні роки та освіта
Декарт народився в Ла-Еї, нині місто Декарт у Турені. Походив зі шляхетної родини: його батько Йоахім був радником у парламенті Бретані, мати померла, коли Рене виповнився лише рік. Виховувався у родичів у Пуату, регіоні, де католицтво тісно межувало з гугенотським середовищем.
У 1606 році його відправили на навчання до єзуїтського коледжу в Ла-Флеш, одного з найпрестижніших навчальних закладів Франції. Тут Декарт здобув класичну, наукову і математичну освіту, а також вивчав метафізику, що базувалася на арістотелівській традиції. У 1616 році він завершив юридичні студії в Пуатьє, але не обрав кар’єру юриста, а звернувся до математики та природничих наук.
У 1618 році Декарт перебував у Нідерландах, де познайомився з ученим Ісааком Бекманом, який спонукав його до занять фізикою та математикою. Саме тоді Декарт написав свою першу працю — «Компендіум музики».
Формування наукових ідей
Подорожуючи Європою у 1619–1628 роках, Декарт розробив новий метод дослідження, який став фундаментом його філософії. Він створив аналітичну геометрію, поєднавши алгебру та геометрію, і запропонував універсальний дедуктивний метод мислення. Основні принципи цього методу він пізніше виклав у «Міркуваннях про метод» (1637).
Метод складався з чотирьох правил: приймати за істину лише самоочевидне, ділити складні проблеми на простіші, переходити від простого до складного та перевіряти результати. Це стало інтелектуальною програмою, яка відрізнялася від середньовічної схоластики і відкривала шлях до нової науки.
Декарт підтримував інтерес до езотеричних учень, проте відкидав магічні пояснення. Його приваблювала ідея наукової революції, що мала змінити уявлення про природу. У цьому він поділяв прагнення з англійським філософом Френсісом Беконом, який закликав до побудови науки на основі досліду й експерименту.
Життя в Нідерландах
У 1628 році Декарт оселився в Нідерландах, де прожив понад двадцять років. Він свідомо обрав країну з високим рівнем свободи та толерантності, уникаючи переслідувань, що загрожували мислителям у Франції. Тут він працював над основними творами, підтримував інтенсивне листування з європейськими науковцями та поступово здобув репутацію одного з провідних інтелектуалів Європи.
У 1637 році він опублікував «Міркування про метод» французькою мовою, прагнучи зробити свої ідеї доступними широкій аудиторії. До трактату було додано три наукові есе: «Діоптрика» з поясненням закону заломлення, «Метеори» з аналізом явища веселки та «Геометрія», де він виклав основи аналітичної геометрії.
Декарт розробив образ знання як дерева: метафізика є його коренем, фізика — стовбуром, а прикладні науки, зокрема медицина й механіка, — гілками.
У 1649 році Декарт за запрошенням королеви Христини переїхав до Швеції, щоб викладати при дворі. Суворий клімат і ранкові лекції негативно позначилися на його здоров’ї. У лютому 1650 року він помер у Стокгольмі від запалення легенів.
Іван Гудзенко
