З початку ХХ століття деякі науковці почали розглядати символічний вимір релігії як її центральну характеристику. Вони вважали, що релігія не прагне раціонального обґрунтування, а натомість функціонує через символи, які передають зміст через образи, метафори та ритуали. Це особливо помітно у вивченні східних і місцевих релігій, де символіка часто замінює логічне пояснення. Новітнє християнське богослов’я також переосмислило роль символу в літургійній практиці.
Походження поняття символу
Слово «символ» походить від грецького symbolon, що означає знак, ознаку або елемент домовленості. У первісному значенні символ був предметом, який засвідчував угоду або спільну приналежність. Частина символу вказувала на наявність більшого цілого.
Релігійний символ діє на кількох рівнях: він не тільки показує, а й приховує. Він має як відкриту (екзотеричну), так і приховану (езотеричну) функції. Символ не розкриває повністю свій зміст, але водночас вказує на нього. Це дозволяє використовувати його в ритуалах, де він виконує роль активного засобу впливу, а не лише опису.
Типи символів і їх функції
У релігійному контексті використовуються різні категорії символів. До них належать алегорії, метафори, притчі, образи, знаки, емблеми, атрибути. Часто це усталені форми, які мають культурне або теологічне значення. Символи можуть бути створені індивідуально або успадковані з традиції, але в обох випадках вони функціонують як значущі образи.
Символ потребує контексту. Він звертається до досвіду спільноти або індивіда, який має певні знання або вірування. Без цього розуміння символ залишається неповним або взагалі незрозумілим. Водночас символ має здатність активізувати уяву, провокувати внутрішнє усвідомлення, викликати асоціації — тобто функціонувати не тільки як знак, а як засіб пізнання.
Символіка в релігії та науці
Окремі типи символів сформувалися і в нерелігійних сферах, зокрема в науці та техніці. Наприклад, математичні знаки (=, ≡, <), фізичні символи (∼), біологічні позначення (♂, ♀) виконують аналогічні функції, вони передають складні поняття у стислому вигляді. Хоча їх призначення відрізняється, за принципом дії вони подібні до релігійних символів. Усі вони кодують знання та створюють систему значень, зрозумілу певному колу людей.
У ренесансний період почався процес раціоналізації символіки її перенесення з релігійного простору в науковий. Проте навіть у цьому процесі символи залишалися засобом зв’язку між формою і змістом, між досвідом і знанням. Це підкреслює універсальність символу як когнітивної структури.
Релігійний символ — це не просто умовний знак. Він відображає духовну реальність, яка інакше не може бути висловлена. Він діє як спосіб передати досвід, якому важко надати раціональну форму. Символ звертається до внутрішнього сприйняття і виконує роль засобу залучення до релігійної традиції. Він дає змогу відчути те, що не можна осягнути безпосередньо.
Іван Гудзенко
