В архівах Києва міститься одне із найбагатших у світі зібрань документів з історії євреїв у Польщі, Російській імперії, Радянському Союзі та Україні. Усього, за підрахунками автора, у київських архівах знаходиться більше 60 тисяч справ, що містять документи з єврейської історії ХV – ХХ століть.Дана праця – це дослідження документів з єврейської релігійної історії, розміщених в архівах мста Києва. Відсутність подібних досліджень досі пояснюється умовами розвитку єврейського джерелознавства в Російській імперії та Радянському Союзі.
В умовах існуючого в СРСР з кінця 1940-х до середини 1980-х років державного антисемітизму вивчення єврейської історії було під таємною забороною, а джерела з єврейської історії знаходилися у спецсховищах і були довгі роки недоступні для вивчення. Тільки з кінця 1980-х років ці документи були передані на загальне зберігання та стали видаватися дослідникам.Після багатьох років забуття сьогодні відбувається відродження вивчення єврейського джерелознавства та історії в СНД. Для створення нових концепцій, підходів до історії євреїв у Польщі, Російській імперії, Радянському Союзі та Україні, написання наукових монографій з цієї тематики першочерговим завданням є вивчення документальної бази єврейської історії[1, с.5].
З цього погляду документи з єврейської історії, що знаходяться в київських архівах, являють собою особливий інтерес за походженням, тематикою, періодизацією та обсягом.
В архівах Києва містяться матеріали з історії юдейської релігії в Польщі ХVІ – ХVІІІ ст. та Російській імперії (з кінця ХVІІІ ст. до Жовтневої революції 1917 р.) і документи з історії єврейської освіти в Російській імперії (1830 р. до Жовтневої революції 1917 р.).
У Центральному державному історичному архіві в Україні м. Києва (ЦДІА), Центральному Державному архіві кінофотофонодокументів України (ЦДАКФФД), Державному архіві Київської області (ДАКО), Державному архіві міста Києва (ДАМК), Інституті рукопису НБ НАН України знаходяться документи з історії єврейської релігії. Тори, книги рабинатів (метричні книги), пінкаси релігійних товариств і братств, донесення, звіти, циркуляри місцевої влади, укази Сенату, прохання різних осіб, відомості, фотодокументів. Деякі з цих документів виділені в окремі фонди. У ЦДІА України в м. Києві містяться фонди рабинатів Києва та Київської губернії і фонд Колекція Тор[15]. У ДАКО знаходиться фонд «Притулок для хрещених у православну віру єврейських дітей» [5]. Інші документи з юдейської релігії містяться у спільних та інших «єврейських» фондах. Найбільша кількість матеріалів із цієї тематики зосереджена в ЦДІА України в м. Києві у фонді Канцелярії Київського, Подольського і Волинського генерал-губернатора, у ДАКО у фондах Київського губернського правління, Канцелярії Київського цивільного губернатора, в Інституті рукопису НБ НАН України у фонді Колекції єврейських рукописів[16]. Усього в архівах Києва міститься близько 2000 одиниць зберігання з історії юдейської релігії в Польщі ХVІ – ХVІІІ ст. ст. та Російській імперії (з кінця ХVІІІ ст. до Жовтневої революції 1917 р.) [17].
У фонді «Колекція Тор» представлені написані на пергаменті сувої Тор (81 одиниць зберігання ХVІІ – ХХ ст.). У ЦДІА України в м. Києві міститься 19 фондів рабинатів м. Києва і Київської губернії, у яких знаходяться книги цих рабинатів із записами про народження, одруження і померлих євреїв у другій половині ХІХ – початку ХХ ст.
У пінкасах єврейських релігійних товариств і братств містяться відомості про їхніх членів, а також цілі цих організацій [9]. Ціла низка таких товариств і братств, існуючих у Польщі в ХV – ХVІІІ ст. і в Російській імперії (в кінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.), об’єднував членів єврейської общини, які збиралися у синагозі для спільного читання псалмів (пінкас товариства «Читаючі псалми Давида»), вивчення Талмуду і Тори (пінкаси товариств «Вивчаючи Талмуд і Тору») і для духовного спілкування (пінкаси товариств «Нер Талмід») [10].
У Центральному Державному історичному архіві (ЦДІА) в м. Києві, ДАКО наявні відомості про кількість синагог у Південно-Західному краї, прохання єврейських товариств про дозвіл відкриття синагог та єврейських молитовних будинків, відомості про будівництво синагог у Києві, Петербурзі та інших містах і містечках Російської імперії [18]. У ЦДАКФФД України містяться фотографії синагог, що існували в Києві, Катеринославі, Єлизаветграді, Ужгороді, Луцьку, Яришеві, Гусятині, Херсоні, Юзівці [19].
У ЦДІА України в м. Києві, ДАКО представлені документи про духовних і казенних рабинів, про цадиків, матеріали з історії хасидизму, про боротьбу міснагдимів і хасидів, маскилім і представників ортодоксального юдаїзму [20]. Рабин був главою єврейської релігійної общини. У його обов’язки входило звершення єврейських обрядів та ведення метричних книг. Рабини обиралися єврейськими общинами й отримували від них платню [11]. У ЦДІА України в м. Києві містяться документи про обрання рабинів у містах і містечках Київської, Подольської та Волинської губерній [21]. Обрані єврейськими общинами рабини мали затверджуватися на цю посаду губернською владою [12].
У 1857 р. був виданий закон, що зобов’язав обирати на рабинські посади тільки випускників створених урядом у містах Вільно і Житомирі рабинських училищ чи загальних навчальних закладів. Цей закон викликав протести єврейських общин, а коли їх все ж таки змушували обирати випускника рабинського училища, общини призначали такому рабину настільки мізерну платню, що її не вистачало на існування. Поступово склалася ситуація, коли в общині діяли два рабини – казенний і духовний, не затверджений владою [13].
У ЦДІА України в м. Києві містяться документи про підготовку рабинів у Житомирському рабинському училищі, про нагородження казенних рабинів медалями «За усердие» та інші документи про казенних і духовних рабинів [22].
У ХVІІІ ст. на Україні виникла і швидко поширилась нова релігійна течія – хасидизм. Його прихильники – хасиди – віддавали перевагу живій молитві перед рабинською вченістю. Главою хасидської общини був цадик. На думку хасидів, цадик був посередником між Богом та людьми і міг творити чудеса [8].
У ХІХ – початку ХХ ст. в Україні існували династії цадиків, які користувалися необмеженим впливом на своїх прихильників і складали серйозну конкуренцію офіційній владі. «Панування цадиків у тутешньому (Південно-Західному – А.М.) краї не має меж. Слово цадиків вище всякого закону,сильніше всякої влади», — писав єврей Біншток із містечка Старокостянтинова директору Житомирського рабинського училища Володимиру Ковалевському в 1859 році [23]. Представники офіційної влади та євреї-маскилім вважали цадиків прихильниками фанатизму і боролися з їхнім впливом на єврейське населення [24]. Цадики та їхні прихильники в ХІХ ст. нерідко виступали проти вивчення світських наук, носіння єврейського одягу, чим і пояснюються їхні сутички з євреями-маскилім, прихильниками освіти. Ці конфлікти в єврейському суспільстві відображені в «Деле по заявлению жителей Каменца об угрозе секты хасидов евреям, изучающим русский язык и носящим европейскую одежду» (1868 – 1869 рр.) та інших документах ЦДІА України в м. Києві [25]. Нерідко відбувалися сутички між хасидами і прихильниками рабині стичного юдаїзму-миснагдім, а також між різними цадиками, які змагалися за вплив на єврейські маси. У фонді «Документи, зібрані Єврейською історико-археографічною комісією Всеукраїнської Академії наук (Колекція)» містяться документи про цадиків Тверських – одну із найвпливовіших династій в Україні [26]. Цадики Тверські їздили зі своїми прихильниками по містечках України і «брали їх у своє володіння» [27]. Нерідко такі поїздки цадиків Тверських, як свідчать донесення місцевої влади, супроводжувалися бійками між їхніми прихильниками і супротивниками [28].
У ЦДІА України в м. Києві, ДАКО, ДАМК, містяться документи про хрещення євреїв: постанови Сенату про порядок прийняття євреями православ’я, циркуляри Міністерства внутрішніх справ про дозволи особам юдейського віросповідання, котрих віддавали в рекрути, приймати християнську віру [29]. На Україні під час національно-визвольної війни 1648-1654 рр. незначна частина євреїв христилася, щоб урятувати собі життя (козаки не вбивали вихрестів), однак переважна більшість євреїв в Україні воліли краще померти [30].
Основною причиною хрещення євреїв у Російській імперії було прагнення отримати рівні з рештою населення громадянські права, що надавалися вихрестам. Причиною хрещення євреїв у роки правління Миколи І було також прагнення уникнути військової служби, оскільки єврейське населення Російської імперії підлягало в ці роки підвищеній, порівняно з християнами, військові повинні (єврейське населення мало щорічно давати 10 рекрутів із тисячі чоловік, християни – 7 чоловік із тисячі раз на два роки) [14]. Однак, незважаючи на надання вихрестам громадянські права, рівні з рештою населення, та інші привілеї, христилася в Росії лише незначна кількість єврейського населення. Притулок для хрещених у православну віру єврейських дітей, що перебував під августейшим покровительством його Імператорської Величності великого князя Сергія Олександровича, проіснував у Петербурзі всього три роки (1875 – 1878 рр.). Незважаючи на те, що на утримання цього притулку урядом виділялися великі кошти й охрещеним надавалося у притулку безкоштовне житло та грошова допомога (у притулку жили не тільки діти, але й дорослі), діяльність його не мала успіху. За весь час його існування в ньому хрести лося тільки 20-30 євреїв [6].
Єврейське суспільство ставилося недоброзичливо до охрещених євреїв. У ЦДІА України в м. Києві містяться скарги вихрестів на утиски та погрози їм з боку єврейського суспільства [31].
У ЦДІА України в м. Києві є також документи про єврейські релігійні свята, брошури і статті релігійного змісту (з юдейської релігії) [32].
У 1920-ті – на початку 1930-х років у рамках загальної антирелігійної компанії проводилася боротьба з юдейською релігією. У Центральний Державний архів громадських об’єднань (ЦДАГО) України, ДАКО представлені документи про антирелігійну пропаганду серед єврейського населення, про закриття синагог і єврейських молитовних будинків, про переслідування служителів культу (рабинів) та розпуск єврейських релігійних общин [33]. У ДАКО містяться також накази фінансового відділення Київського губернського виконкому «Про обов’язкове вилучення і передачу в губфінвідділ усіх золотих і срібних речей, наявних у синагогах» (1922р.) [7].
У ЦДАКФФД України знаходяться кіножурнали кінця 1920-х – початку 1930-х років, у яких представлені кіножурнали про закриття синагог у містах і містечках України [34].
У Центральному Державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО) України, ЦДАГО України, ДАКО містяться матеріали з історії євреїв на Україні в післявоєнний період (1945-й – середина 1980-х рр): документи, про політику Комуністичної партії України та уряду УРСР стосовно єврейського населення з 1945-го до середини 1880-х рр. (матеріали про проведення державних компаній і заходів щодо боротьби з космополітизмом, сіонізмом та юдейською релігією); документи про релігійні єврейські общини, єврейський національний рух в Україні, про ставлення державних і партійних органів до еміграції євреїв в Ізраїль [35]. У них представлені директиви, доповіді, доповідні записки, протоколи засідань, інструкції, звіти Центрального, обласних, міських, районних комітетів Компартії України (КПУ) про боротьбу з юдейською релігією.
У фондах уповноважених Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР та при Київському облвиконкомі містяться: рішення і постанови виконкомів обласних і регіон них Рад депутатів трудящих про закриття єврейських молитовних будинків; доповідні записки обласних уповноважених Рад у справах релігійних культів про діяльність юдейських релігійних общин, про єврейські молитовні будинки, про святкування євреями єврейських релігійних свят [36].
Політика, що проводилася Компартією України, та урядом УРСР, була нерозривно пов’язана і становила частину політики Комуністичної партії та уряду Радянського Союзу. Тому всі державні компанії щодо боротьби з космополітизмом, сіонізмом, юдейською релігією мали місце також і на Україні.
Першочергову роль у розвитку єврейської національної самосвідомості відіграли юдейські релігійні общини України. Їхня роль була дуже важливою в 1945 – 1985 рр., коли в Радянському Союзі були заборонені всі інші форми прояву єврейського національно-культурного життя. Єврейські релігійні общини зазнавали різних утисків з боку владних структур.
Особливо трагічним в долі юдейських релігійних общин України був період другої половини 1950-х — першої половини 1960-х рр. Саме тоді партійним і державним керівникам УРСР була спланована і проведена широкомасштабна компанія щодо боротьби з релігією на Україні (аналогічні заходи проходили в ті роки і в інших республіках СРСР). Ця кампанія супроводжувалася активним наступом на права віруючих, масовим закриттям культових споруд, репресіями стосовно служителів культу. В результаті цієї кампанії постраждали представники всіх конфесій, що існували в Україні [2]. Лише за три роки (1959 — 1962) кількість юдейських релігійних общин скоротилася на Україні з 41 до 15, до того ж синагоги мали тільки 13 общин [37].
Прагнучи обмежити вплив юдаїзму на вірян, владні структури вдалися до відкритої його компрометації. Так, 21 квітня 1962 р. завідувач відділу пропаганди й епітафії ЦК КПУ Т.Т. Шевель повідомив своєму керівництву, що «Львівський обком партії спільно з органами КДБ провів низку заходів щодо компрометації єврейської релігійної общини серед віруючих» [38].
В обласній газеті «Львівська правда» була опублікована серія статей, у яких викривалися дії єврейських клерикалів, котрі проводили в синагозі валютні та спекулятивні махінації й отримували значні прибутки за рахунок вірян. Виходячи з цього облвиконком Львівської обласної Ради депутатів трудящих порушив питання перед Радою у справах релігійних культів при Раді Міністрів СРСР про зняття реєстрації (тобто ліквідації) юдейської релігійної общини м. Львова.
Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР, повністю поділяючи думку свого куратора в ЦК КПУ, у своїй доповіді від 13 листопада 1962 року секретарю ЦК КПУ А. Скабе запропонував розширити досвід «… львівських партійних і радянських організацій в інших областях республіки» [39]. Кампанія боротьби з юдаїзмом на Україні стала надбанням гласності і викликала широкий осуд широких кіл світової громадськості. Уповноважений Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР К. Литвин, відповідаючи на запит Міністерства закордонних справ республіки для забезпечення «гідної, обґрунтованої відсічі… антирадянській наклепницькій кампанії про становище євреїв в Україні, 1964 р. відзначив: «Скорочення кількості синагог відбувалося в основному у зв’язку з відходом віруючих від релігії» [3]. Але реальні факти свідчили про протилежне. У Доповіді старшого інспектора Ради у справах релігійних культів при Раді Міністрів УРСР Р. Швайко на виробничому засіданні 27 вересня 1966 року говорилося, що спостереження за єврейською релігійною общиною м. Києва протягом 14 років свідчать про збільшення відвідувань місцевої синагоги. 24 вересня 1966 року у святкуванні Судного дня брали участь близько 20 тисяч чоловік.
Навіть за відсутності в єврейських релігійних общинах Житомира і Коростеня будівель синагог в орендованих невеликих молитовних будинках під час Пасхи (з 27 по 29 березня 1964 року) побувало близько 1000 чоловік [4].
Документи з архівів Києва та інших архівів України з історії Київської і Львівської єврейських релігійних общин у післявоєнний період були опубліковані у книзі М. Міцеля «Общины иудейского вероисповедания в Украине (Киев, Львов: 1945-1981 гг.)» ( Київ, 1998).
Стан матеріалів з історії євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзі, що зберегаються в Київських архівах, переважно задовільні. Зустрічаються поодинокі документи 1917-го – початку 1920-х років, що потребують реставрації,і документи із затухаючим текстом. Деякі матеріали, що зберігаються в ЦДАВО України, мікрофільмовані, в архіві є мікрофільми цих документів.
Усебічне вивчення і публікація матеріалів з історії євреїв в УНР, УРСР та Радянському Союзі мають велике наукове та суспільне значення.
Д-р Мучник А.М.
Використана література
1. Виктория Хитерер. Документы по еврейской истории ХVІ – ХХ веков. в Киевских архивах Мосты культуры М., Гешарим, Иерусалим, 2001, 223с.
2. Войналович. В. Наступ на юдейські громади в Україні в 50 — 60-х роках // Єврейська історія та культура в Україні. Київ — 9 грудня 1994 р. Матеріали конференції. Київ. 1995 С. 34
3. Войналович. В. Наступ на юдейські громади в Україні в 50 — 60-х роках // Єврейська історія га культура в Україні. Київ, 8-9 грудня 1994 р. Матеріали конференції. Київ, 1995. С. 34 — 35.
4. Там же.
5. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). 11 ед. хр. 1871 — 1884 гг.
6. ГАГК. Ф. 253 (Приют для крещенных в православную веру еврейских детей). Оп. 1. Д. 2.
7. ГАКО. Ф. Р-862 (Подотдел по ликвидации имущества религиозных учреждений). Оп. 1. Д. 253. Л. 3.
8. Гессен Ю. История еврейского народа в России. Москва — Иерусалим, 1993. Т. 1, С. 45.
9. Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр XIV — XX вв.
10. Петровский И. Записные книги еврейских обществ на Украине. Из архива А.Я.Гаркави // Новый круг. 1992. № 2. С. 275.
11. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 30 — 31.
12. Раввин // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7.С. 30-31.
13. Там же.
14. Россия // Краткая еврейская энциклопедия. Иерусалим, 1994. Т. 7. С. 317.
15. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1269 (Коллекция Тор). 81 ех. хр. XVII — XX вв.; Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 — 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 — 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. 1851 г. и другие фонды.
16. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольско¬го и Волынского генерал-губернатора); ГАКО. Ф. 1 (Киевское губерн¬ское правление); Ф. 2 (Канцелярия Киевского губернатора); Институт рукописи НБ НАН Украины. Ф. 321 (Коллекция еврейских рукописей). 4917 ед. хр. XIV (?) — XX вв.
17. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1164 (Киевский раввинат). 510 ед. хр. 1850 — 1910 гг.; Ф. 663 (Коростышевский раввинат). 203 ед. хр. 1840 — 1916 гг.; Ф. 1161 (Липовецкий раввинат). 8 ед. хр. и др. фонды. Полный перечень фондов раввинатов, содержащихся в ЦГИА Украины в г. Киеве, приведен в списке источников данной диссертации.
18. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 1. Д. 2446, 2701, 5625, 6231 и др.; Ф. 995 (Гаркави А.Я. — гебраист). Оп. 1. Д. 36; ГАКО. Ф. 1 (Киевское губернское правление). Оп. 316. Д. 1741; Оп. 332. Д. 154; Оп. 336. Д. 6197 и др.
19. ЦГАКФФД Украины. Фонд фотодокументов. Ед. хр. 4-15024; 2-126823; 2-126609; 2-126610; 0-180087; 2-42744; 0-180210; 0-11038; 0-160431; 2-126230; 2-126233; 2-126234.
20. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 864. Д. 104; Ол. 73. Д. 331; Оп. 159, Д. 319; -Ой. 33. Д. ИО и др.; Ф. 301 (Подольское губернское жандар¬мское управление). Он. 1. Д. 1236; ГАКО. Ф. 2 (Канцелярия Киевского гражданского губернатора). Он. 179. Д. 884 и др.
21. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 540. Д. 259; Ф. 356(Николаевский военный губернатор). Оп. 1. Д. 392.
22. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора.). Оп. 629. Д. 156, 477; Оп. 633. Д. 162; Оп. 635. Д. 165 и др.; Ф. 707 (Управление Киевского учебного округа). Оп. 16. Д. 496; Оп. 87. Д. 3448, 3616 и др.
23. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 1423(Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 45 — 46.
24. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского ге¬нерал-губернатора). Оп. 821. Д. 291; оп. 864. Д. 104; Ф. 301 (Подольское губернское жандармское управление). Оп. 1. Д. 1236.
25. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского ге¬нерал-губернатора). Оп. 47. Д. 267 и др.
26. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 6. Л. 15 — 82.
27. Там же. Л. 68 — 72.
28. Там же.
29. Там же. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 2. Д. 652, 833, 944 и др.
30. Там же. Ф. 423 (Документы, собранные Еврейской историко-археографической комиссией ВУАН (Коллекция)). Оп. 1. Д. 2. Л. 1 — 14.
31. ЦГИА Украины в г. Киеве. Ф. 533 (Канцелярия Киевского военного губернатора). Оп. 3. Д. 1370; Оп. 5. Д. 1247 и др.
32. Там же. Ф. 442 (Канцелярия Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернатора). Оп. 844. Д.294; Оп. 856. Д. 89. Л. 33-37; Ф. 692 (Киевский округ путей сообщения). Оп. 1. Д. 3763. Л. 11-А; Ф. 304 (Харьковское охранное отделение). Оп. 1. Д. 161. Л. 31 — 32 и др.
33. ЦГАВО Украины. Ф. 166 (Министерство просвещения УССРТ Оп. 3. Д. 996. Л. 1 — 95; Ф. 3298 (Центральное еврейское бюро Совета национальных меньшинств «Совнацмен» Наркомата просвещения УССР). Оп. 1. Д. 2 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 20. Д. 1843, 1845, 2006, 2007; ГАКО. Ф. Р-708 (Киевский губернский профсоюзный совет). Оп. 1. Д. 571.; Ф. Р-112 (Киевский окружной исполнительный комитет). Оп. 1. Д. 8425, 8433 и др.
34. ЦГАКФФД Украины. Фонд кинодокументов. Ед. хр. 1345, 1442, 3058.
35. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченый Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 2. Д. 402, 425, 426; Оп. 5. Д. 1 и др.; ЦГАОО Украины. Ф. 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 4302, 5488; Оп. 25. Д. 184, 342 и др.; ГАКО. Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
36. ЦГАВО Украины. Ф. 4648 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1. Д.12, 14, 28 и др.; ГАКО Ф. Р-5571 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Министров УССР). Оп. 1.Д. 2, 23; Ф. Р-4830 (Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Киевском облисполкоме). Оп. 3. Д. 39.
37. ЦГАОО Украины. Ф, 1 (Центральный Комитет Коммунистической партии Украины). Оп. 24. Д. 5488. Л. 231.
38. Там же. Л. 57 — 58.
39. Там же. Л. 231 — 232.
