Відомий соціальний філософ, політичний діяч, лідер чеського національного відродження та перший Президент Чехословаччини Томаш Масарик не обмежив свою філософську суспільну концепцію лише політичним дискурсом. Поле активної діяльності мислителя полягає у розумінні нового підходу до релігії, її значення та інтерпретування її функцій в сучасному суспільстві – були одні з ключових підходів до розуміння значення політичних процесів.Однак еволюція поглядів відомої постаті та генія Чехословаччини – тривалий шлях пошуків в контексті усієї діяльності мислителя. Життєвий і творчий шлях Масарика був особливим і є вартий уваги для дослідження.
Народився Томаш Масарик у словацько – німецькій родині в Австро – Угорщині у Годоніні, що в Моравії 7 березня 1850 р. Не зважаючи на факт походження Масарика з простої робітничої родини, навчання майбутнього мислителя проходило в різноманітних містах, оскільки проявив велику зацікавленість до різноманітних наук. Освіту здобував у Відні, Брно, Лейпцигу тощо. Навчаючись у Відні, Масарик проявив свою зацікавленість у дослідженні багатьох суспільних процесів та явищ, що і стало основою для захисту його докторської дисертації «Самогубство як соціальне явище». У 1882 р. Томаш Масарик стає професором Віденського університету і публікує чимало праць з соціології, історії філософії та психології. В поширенні напрацювань Масарика відіграла роль створення науково – популярного періодичного видання «Атенеум. Журнал наукової та літературної критики» аналогом якого не було в імперії на теренах чеських та словацьких земель. На сторінках журналу Масарик активно полемізує щодо ідеї істинного патріотизму і визначає його функцію в суспільстві. Його квінт – есенція про істинний патріотизм «Велике не може бути великим, якщо воно неправдиве» — основа, на яку спирається решта переконань філософа.
Маючи великий потенціал та багато наукових доробок, Масарика запрошують читати лекції в університет Чикаго (США), за запрошенням Чарльза Крейна.
Політична діяльність Масарика пов’язана в період з 1891 – 1893 рр., а також 1907 – 1914рр., коли той був депутатом в рейхстазі парламенту австрійських земель. З 1915 р. підпільно розділяє переконання щодо незалежності Чехословаччини від Австро — Угорської імперії. Роки першої світової війни, Масарик мав нагоду бувати у відрядженні в Італії, Швейцарії, Великобританії, Росії, США, тощо, і виступав підтримуючи блок «Антанти» , тим самим агітуючи суспільну думку у відкритій формі щодо незалежності Чехословаччини. Після розпаду Австро – Угорської імперії перебуваючи у США 1918 р. заочно був обраний першим президентом нової держави – Чехословаччини. У самій Чехословаччині образ Президента Масарика відображено героїчно. Його принципи носили завжди людинолюбство та повагу. На його думку, лише на таких принципах повинна формуватись політична думка та стратегія управління державними процесами.
Особливу роль в системі поглядів Томаша Масарика відігравала релігійна складова. Перейшовши з католицизму до євангелічно – лютеранської церкви, Масарик особливу роль надав християнству і показував його специфічну роль в становленні національної культури чеського народу. Саме християнська складова, на думку Масарика, робила чимало різних народів та культур гуманними. Будучи вдалим політиком Масарик ставить проблему гуманної релігії. Його бачення релігії – деідеологізація, сповідуючи ідеали гуманності, вільної від політичних процесів, а також активного втручання в сферу політики. Власне, і гуманність в його інтерпретації постає синтезуючим елементом політичної діяльності та світської етики. Водночас постає запитання: яким чином гуманізм та зразок секулярної держави мають тісний зв’язок з християнськими цінностями? На його думку як у змістовній сутності політики, так і релігії лежать принципи ідеали гуманності. Це основний елемент, який надає змогу зреалізувати в практичній сфері людської життєдіяльності людську свободу, що є продуктом природного права. Можна цілком правильно стверджувати, що в філософському осмисленні релігії Масариком між «людиною, що вірить» і «політичним діячем» немає жодних протистоянь. Сфера політичної діяльності є суспільною справою, яка схематично позначалась «я-ми». Релігію Масарик сприймав не лише як соціальний інститут, а, насамперед, приватною справою кожного індивіда. Таке співвідношення Масарик позначав «я-ти». Тут виокремлюються два рівня суспільного і механічного, які органічно поєднати неможливо. Масарик у своїх поглядах є прихильником ліберальної демократії і вбачав у ній не свавілля чи безвідповідальність за скоєні дії, а принцип багатопартійності в центрі проблем яких – людська гідність. Масарик стоячи на принципах ліберальної демократії і захищаючи права та свободи людської особистості є прихильником секуляризації як невід’ємної складової переконань. В релігії підкреслюється її інтимність, інтерперсональність. Таке розуміння було відтворено у творчості протестантських теологів у постмасарівський період (погляди Громадки, Кучери) у яких християнство сприймалось, перш за все, як релігія свободи. Масарик виокремлює релігію зі сфер людської життєдіяльності такими як наука, право, філософія, політика. Однак назвати його критиком релігії було б неадекватно.
Його новий концепт «нова релігія», якої раніше не існувало в попередніх релігієзнавчих напрацюваннях – позиція раціональної, критичної релігії. Більше того, філософ пропонує разом зі своїми послідовниками створити нову церкву, яку з погляду класичного релігієзнавства можна було б інтерпретувати як секту. Пошуки та вільнодумство в історії релігії Масарик інтерпретує як позитивне явище, як чергову ступінь до подолання релігійної за ангажованості та черговий крок до людинолюбства. Однак ця ідея не реалізована у зв’язку з тим, що політик не претендує на виконання функції релігійного лідера. Національні проблеми Чехословаччини були більше актуальними, а релігійна свідомість чехів була лише незначним елементом в системі побудови незалежної держави. Відношення релігії і політики в Томаша Масарика не окреслюється для того, щоб зробити остаточні висновки. Сказати з впевненістю можна про те, що його переконання розуміються крізь формулу «неполітична релігія і нерелігійна політика».
Він протиставляв свої погляди Римо-католицькій церкві пригадуючи її похибки в Середньовіччі. Католицизм в його розумінні – прямий антипод його ідеалам, оскільки цьому сприяв: такі явища Масарик і називав те, що можна ідентифікувати як «релігійна політика і політична релігія».
Вся система християнського лібералізму проявляє себе в протестантизмі, погляди якого і розділяє Масарик. Зрештою, окрім націонал-політичної діяльності, філософ позиціонував себе і як потенційний клерикал своєї релігії. Перехід до протестантизму з католицизму Масариком було спричинено його внутрішньою боротьбою, яку можна назвати «кризою релігійності». Однак переконання Масарика не слід ототожнювати з поглядами протестантського богослів’я на світську етику або ж церкву відокремлену від держави. Лібералізм не є ворогом вже для Масарика як християнина, але як позитивний носій людської свободи і миру. Через таку систему поглядів навіть на політичній арені виникає ідея чеського месіанізму. Для її виконання він використовує етику, принципи якої сформульовані в праці «Дебати про сенс чеської історії». Ліберальна гуманність – це те, що міцно стоїть на позиції етичних норм та цінностей і неодмінно взаємопов’язана з життєвою практикою. Проте і етичний суб’єктивізм – також поле критики Масарика. Шукаючи витоки відродження чеського народу в етиці він з обережністю ставиться до раціоналістичних проявів у філософії.
Таким чином, феномен «нової релігійності» чеського філософа Т. Масарика слід розглядати як ще одну форму осмислення релігійності, а також як основу утвердження секулярної держави, втілення прав та свобод кожного індивіда на основі християнської складової. Помер мислитель у замку Лани 14 вересня 1937 р. залишивши величний творчий здобуток в політиці, філософії та релігієзнавстві.
Євген Распопов
Яка твоя реакція?
