Християнські євангелізаційні місії зосереджувалися в містах Бадагрі та Лагосі. Практично, усі йорубійці прийняли християнство. Незважаючи на євангелізацію Західної Африки, йоруба теж не зникла, і на кінець 90-х років ХХ століття чисельність послідовників релігії Йоруба становила майже 3 мільйони осіб у Західній Африці.
Прихильники традиційних релігійних вірувань та культів зосереджуються на усій території Західної Африки (Нігерія, Судан, Малі, Ліберія та ін.) зокрема у великих містах та адміністративних промислових центрах. Релігія Йоруба повільно здає свої позиції, але залишається невід’ємним елементом йорубійської культури. Послідовники Йоруби синтезують у своє віровчення обрядову складову традиційних релігій, яка, відповідно, відтворюється у фестивалях, різних театральних діях, а міфічні сюжети про богів надихають художників та поетів.
До приходу колоніальної влади, йорубійські священні тексти зберігалися лише в усному форматі, та із розвитком науково-технічного прогресу, в ХХ столітті, вони почали записуватися та поширюватися у друкованому варіанті. Тлумачами сакральних текстів були не тільки жерці, а й сучасні теологи – науковці. У ХХ столітті втрачається гармонійна єдність традиційних релігій з навколишнім світом. А тому, сучасний прихильник традиційних релігійних вірувань не в силі пояснити із їхньою допомогою цей світ, що оточує людину; не може покладатися у вирішенні якихось життєво важливих питань на одні тільки жертви умилостивлення, амулети, обереги. Зазвичай, неофіт поєднує служіння багатьом богам, здійснення магічних обрядів – із використанням досягнень НТР, натомість, відразу потрапляє у сферу масової культури, яка діє безпосередньо на нього. Тут ми можемо помітити відмінність сучасного неофіта від прадіда, оскільки для останнього можливим був традиційний світ. Простежується також культ духів померлих предків, який зберігся представниками традиційних релігійних вірувань та культів до нашого часу. Вони вірять, що духи померлих завжди цікавляться справами живих, і впливають на усе їхнє подальше життя. У зв’язку із доторканням традиційних релігій до світових, виникли уявлення про рай та пекло, картина загробного життя в йорубі – не зазнала змін.
Представники релігії Йоруба вірять, що людське тіло піддається руйнації, зникає постійний супутник життя – розум; навіки живуть у серці людському душа «окан», духовне її тіло, дух «емін». Душа «окан» може існувати до народження людини, має здатність переходу від предка – до нащадка. Дух «емін» вважається головною людською частиною, пов’язує себе з божествами. Дух може покинути людину лише після її смерті. Душа «окан» не знатиме спокою до тих пір, поки належним чином не виконається поховальний обряд. «Окан» має потребу в їжі та питті, тому на могилах померлих залишають спеціальні отвори для постачання їжі. Після смерті вона не є оканом, але безтілесним духом – оджі, який залишається в могилі (якщо обряд поховання виконаний правильно), або ж, постійно блукаючим духом – івіном, який не знає спокою (коли поховальний обряд нездійснений належним чином).
Такі безсмертні духи предків можуть не лише впливати на життя живих членів родини, а й мають здатність народжуватися у тілах своїх нащадків. У цьому випадку, варто звернути увагу на проголошену йору бійцями молитву, під час обряду поховання, в якій просять, аби душа відродилася заново у їхній родині.
Танець Богів. Окрім цього, у Йорубі існує кілька культів стосовно духів померлих. Перший із них називається Егунгун – культ, згідно із яким відбувається втілення духа померлої людини і його сходження на недовготривалий час на землю живих. Духа називають «жителем небес» (Ара Орун). Спостерігається, що в деяких йорубійських районах послідовники Егунгуну утворюють, такий собі, невеличкий таємний союз із існуючою у ньому ієрархією титулів. Члени цього союзу ходять вулицями міста у спеціальних костюмах та масках, зображуючи, таким чином, так званих «жителів небес», а пересічні жителі підносять їм подарунки. Незважаючи на носіння ними страхітливих масок, сам культ пробуджує у віруючих лише добрі почуття, оскільки основна функція Егунгуну полягає у міцності нероздільного зв’язку між живими та мертвими членами релігійної спільноти.
Щорічно, у червні, під час свята поминання померлих, упродовж семи днів, представники культу влаштовують особливі видовища. Існує думка, що під час церемоній цього свята шанувальники Егунгуну можуть перетворюватися у тварин, із зміною своєї статі. Віра у такі надздібності стала рушійною силою серед прихильників цього культу Йоруби.
Другий за чисельністю йорубійський культ померлих дістав назву «Адіму оріша», оскільки його поширення зосереджуєтьcя серед населення аворі. Духи цього культу називаються Ейо. Послідовників цього культу можна побачити місті Лагосі, під час поховального процесу, який пов’язаний з духами Ейо. Адепти цього культу одягаються на свої обрядові дійства у білі одежі.
У мові йоруба слово «оріша» означає божество та використовувалося стосовно духу, або ж божества. Існує міф про походження оріш. За однією із них, оріша зійшли з неба, створили людей, і, перетворившись на камені, увійшли в землю. У період створення земного світу і свого існування, оріша були подібні до людей. А увійшовши в землю, зберегли здатність можливості впливати на подальшу людську долю, керувати стихіями. Культ оріші набагато відрізняється від предків – засновників роду, або ж культів, пов’язаних з померлими батьками людини. Ритуали культу предків мали, здебільшого, приватний характер, навідміну від культів, що пов’язані з культом царських предків.
Культи оріша містять у собі публічні дії, які супроводжуються багатоденними карнавалами, релігійними піснеспівами та танцями, складними ритуалами із чітко визначеним розподілом ролей. Якщо культ предків відправляється старійшиною із членів сімейної групи, то оріша – справжніми жерцями-професіоналами. Жертвоприношення, на честь культу оріш, здійснюється як у святилищах, так і храмах, доступ до яких є необмежений для тих, хто належить до родинної групи.
Святилища, які розташовані в місті Іле-Іфа мають загальноетнічне значення для йорубійців. Більшість божеств йорубів є антропоморфними, але деякі з них набувають людських та тваринних рис. Культ тварин – не дуже поширений, хоча подекуди зустрічаються пережитки тотемізму, наприклад, стосовно леопарда – царського звіра. Коли мисливець вбивав леопарда, то прикривши йому морду, просив прощення у нього.
Іван Гудзенко
