Хоча ізраїльська релігія зрештою ототожнила Яхве з єдиним Богом-творцем, ранні патріархальні оповіді свідчать про інше. Бог Авраама, Ісака та Якова з’являється під різними іменами — Ел Шаддай, Ел Еліон, Ел Олам, Ел Бетель, Ел Ро’і. Ці епітети не є специфічно ізраїльськими: вони мають загальноханаанське походження й фіксуються в окремих фрагментах Книги Буття, а також у Книзі Йова. Водночас ім’я Яхве не було характерним для патріархального періоду, що особливо видно з уривка Вихід 6:3, де Бог сам стверджує, що не відкривав себе патріархам як Яхве.
Цей факт свідчить про зміну релігійної ідентичності та іменування Бога з розвитком духовної свідомості спільноти. У той час як імена з коренем «Ел» зустрічаються у стародавніх теофорних іменах, ім’я Яхве з’являється лише у період, пов’язаний із Мойсеєм (наприклад, у іменах Єгошуа, Йохевед).
Структура культу: обряди, жертви і зв’язок із Богом
Культова практика патріархів не містила ознак строгої теології, яка характерна для пізнішої релігії Яхве. Релігія Авраама, Ісака та Якова була особистою, сімейною, гнучкою. Її не можна назвати організованою чи централізованою. Патріархи не будували храмів, не мали касти жерців, але здійснювали жертвопринесення на вівтарях, біля священних дерев або кам’яних стовпів. Основними елементами культу були жертви, обітниці та молитви.
Одним із ключових обрядових символів патріархальної віри було обрізання — знак приналежності до спільноти, яка перебувала у завітному союзі з Богом. Проте сам завіт між Богом і патріархами відрізнявся від суворих умов Синайського договору. Він був ближчим до форми царського дарування: Бог дарував благословення і землю, не вимагаючи формального виконання конкретного законодавства.
Бог як провідник і захисник
У патріархальній релігії Бог виступає як захисник, провідник і благословенний покровитель родини. Він веде Авраама з Уру до Ханаану, обіцяє потомство, спрямовує дії Ісака та Якова. Його втручання є вибірковим, але доленосним. У релігійній картині світу патріархів майже не існує місця для полеміки з іншими богами чи ідолопоклонства. Немає образу ревного Бога, який забороняє інші вірування. Ідолопоклонство, що стане проблемою у пророчій традиції, у патріархальному світі не відіграє суттєвої ролі.
Це свідчить про відсутність релігійної поляризації: патріархи не протиставляють свого Бога іншим, а існують у доволі толерантному релігійному полі. Бог Авраама — це Бог особистого одкровення, а не релігійного монополізму.
Теологічна спадкоємність і її межі
Попри зусилля традиції представити Яхве як Бога, який існував «від початку часу», біблійні тексти самі ж суперечать цьому. Ізраїльські редактори, мабуть, прагнули стерти розрив між патріархальною релігією і пізнішим культом Яхве, але археологія, лінгвістика та текстуальний аналіз показують, що між ними існувала значна відмінність.
Проте, хоча релігія патріархів і не була ідентичною монотеїзму Мойсея, вона створила основу для нього: через ідею особистого покликання, культову вірність, благословення роду, обіцянку землі і потомства. Патріархальна віра була етапом формування менталітету, що пізніше стане основою ізраїльського розуміння завіту.
Іван Гудзенко
