Якщо розділити людей на віруючих і атеїстів, то в них є два різних смисли існування. Хоча я впевнений, що атеїсти теж в щось вірять, але атрибутику божества переносять у форму певних ідеологій та своїх власних світоглядних теорій. Сам атеїзм, в певній мірі, є вірою в переконання, що не існує чогось надприродного. Хоча звісно з точки зору науки не можливо довести існування Творця як першого двигуна Всесвіту, і натомість наука не може довести, що не існує Бога. Це своєрідна теза та антитеза, яка швидше за все протягом усього існування людства не буде доведена до кінця і не стане сталою істиною.
Який же смисл життя віруючої і невіруючої людини?
Потрібно відмітити, що у кожній людині є своя індивідуальність і своє розуміння смислу існування, але якщо у глобальному розумінні поділяти людей на категорію віруючий і невіруючий, то в них зовсім інше бачення ролі та смислу свого існування. Для віруючих потрібно жити по догмам та правилам релігії, після смерті потрапити в Рай чи Пекло, якщо це послідовник чи послідовниця авраамічних релігій; якщо дхармічних тоді переродитися, отримати Мокшу чи Нірвану; для різноманітних рідновірських віросповідань, можливе теж переродження чи світ духів предків. Для невіруючої людини, смисл життя полягає в боротьбі з релігійними догмами, стереотипами, творенням історії зараз і саме тут у фізичному світі, і повне відкидання надприродного та потойбічного. Насправді є один важливий фактор який об’єднує віруючих та невіруючих людей — це репродукція. Таким чином, одним із важливих смислів життя у людини є продовження фізичного людського існування.
Я не буду поглиблюватись в історію і однозначно не стану висловлювати істинність чи хибність того чи іншого вірування. Тому що у кожної релігії та її послідовників, вчення, історія виникнення, догми, сакральні книги є тільки у них істинними. Це закономірний факт, адже якби до прикладу християни визнавали, що іслам істинна віра, тоді б усі християни прийняли вчення пророка Мухаммеда, і так само в протилежну сторону, якби мусульмани приймали Ісуса Христа, як Бога та Спасителя, то швидше за все усі б вони були частиною християнства або окремою християнською конфесією. Тому ідеалізувати, що можливе будь-коли об’єднання релігій і вірити в конспірологічні теорії не варто і недоцільно. Насправді важливо простежити історичну ретроспективу впливу та ролі релігії в історії нашого виду. Так, критики релігії відразу у своїй риториці почнуть згадувати Середньовіччя і в певній мірі матимуть рацію. Дійсно, середньовічна церква у Європі не зовсім гарно себе вела, це м’яко кажучи. Були випадки такі і в ісламі, буддизмі, індуїзму, варто навіть відмітити, що не усі релігійні люди є мирними вівцями і добрими сповідниками своєї віри. Серед віруючих людей на жаль трапляються жорстокі люди, які часто використовують релігію у своїх поганих цілях.
Справді чимало теологів різних релігій світу намагалися довести існування Бога та істинності своєї віри. Знаменитий католицький богослов та філософ Тома Аквінський запропонував у свої відомій книзі «Сума теології», п’ять доказів існування Бога, де спробував довести, що Бог існує. Дійсно аргументи Томи Аквінського дуже важливі та цікаві і навіть спроба довести Бога через призму релігійного раціоналізму досить смілива, але довести, що існує Бог чи не існує практично неможливо, неможливо це було у часи Середньовіччя коли жив Тома Аквінський і важко довести це зараз.
Якщо ми трохи повернемося назад у ХХ століття то побачимо, що причиною двох світових війн, геноцидів та катастроф не була релігія, а була ідеологія, ідеологія нацизму та комунізму. Усі ці ідеологічні табори ненавиділи і не сприймали саме існування релігії. Для них релігійні люди були великими ворогами, через те що загрожували пануванню цих ідей.
Варто зауважити, що релігія особливу увагу приділяє моралі та духовності, лише у випадках екстремізму, фундаменталізму та тероризму несе деструктивність але чи є люди, які вбивають в ім’я своєї релігії, дійсно релігійними? По своїй суті, будь-яка світова, національна чи етнічна релігія ніколи не схвалює вбивств, а навпаки говорить про добро та милосердя. Мало того, скільки добра саме зараз роблять релігійні місії мусульман, християн, буддистів, представників новітніх релігій у Африці, Латинській Америці. Завдяки релігії і адептам врятовано мільйони людей від голоду, надана хороша медична та освітня допомога. Хіба це не є найбільшою мораллю?
У свою чергу атеїсти, це люди, які не чекають та не вірять у потойбічний світ, вони прагнуть досягнути великих вершин і увійти в людську історію, як люди, які намагалися змінити світ. Атеїсти не є злими чи добрими, вони так само як і релігійні люди, є добрими і поганими і їх світогляд не впливає на доброту чи на злість. Чимало релігійних людей зображають та дають оцінку атеїстам, як «ходячим чортам з рогами», тотальним злом і «бійцями диявола», але такі оцінки атеїстів не є правильними, ці люди просто не вірять в Бога і інколи проявляють нетолерантність до віруючих людей, що не є добрим, але як було раніше написано «не всі люди добрі чи злі». Атеїсти люблять жити зараз і тут і не думають, що буде після смерті чи взагалі є. І це їх право і не варто релігійним людям їх засуджувати.
Я не закликаю атеїстів ставати віруючими, а релігійних людей перейти на бік атеїзму, я вірю в компроміс заради майбутнього людської цивілізації. Атеїсти намагаються довести, що Бога немає, а віруючі люди переконують атеїстів, що Бог є і релігія дає інструкцію до спасіння душі та нового потойбічного життя, і одні та інші не зможуть ніколи переконати один одного. Людські переконання — це щось особливе. Атеїсти були завжди, але як рух відносно нещодавно був сформульований, багато античних філософів не вірили в Бога і навіть навколо невір’я будували власні філософські погляди. До прикладу можемо згадати давньогрецького філософа Ксенован, який вважав, що легенди, міфи та пантеон богів, створили самі люди, за власною подобою, така думка дійсно була доволі революційна в час Давньої Греції, де абсолютна більшість населення вірили в Богів та їх надприродну силу. І ще до античної Греції, були атеїстичні думки, наприклад у Стародавньому Єгипті в період середнього царства став популярним трактат «Пісня Арфіста», яка водночас хвалила потойбічне життя і одночасно критикувала віру в потойбічне життя, і взагалі можна проаналізувати скептичність віри в богів.
Сучасний атеїзм часто дуже агресивно поводить себе стосовно релігії. Згадаємо відомих атеїстів, які активно пропагують свої ідеї: Річарда Докінза, Роберта Сапольського, Лоуренса Краусса, та інших. Вони часто з’являються на дебатах з представниками ісламу, буддизму, християнства, де намагаються активно переконувати релігійних людей, що Бога не існує, а їх опоненти намагаються довести протилежне. Красива софістика двох таборів, яка дає змогу глядачу відпочити і поспостерігати за шоу «релігія проти атеїзму». Я не стверджую, що атеїзм це погано чи добре, мені здається, що кожна людина повинна висловлювати свої ідеї, вірити чи не вірити справа кожного, мені як досліднику релігій цікаво аналізувати боротьбу двох таборів, але завжди розумію, що боротьба ця є даремною справою, тому що якщо ти маєш свої переконання ти навряд переконаєш людину, яка намагається переконати тебе. Атеїзм цікавий феномен людства, інколи мені здається, що він є теж релігією, вірою в науку та раціональність людства. Щось схоже до буддизму, де буддисти не вірять у Творця. І хтозна, можливо через сотні років релігія, яка постійно еволюціонує та трансформується знайде компроміс з атеїзмом, хоча я в цьому сумніваюся.
Можна скільки завгодно займатися софістикою, але якщо проаналізувати все написане то потрібно відмітити, що насправді релігія ніколи не навчала і не навчає вбивати, принижувати, обманювати, але якщо ваш духовний лідер говорить про вбивство, обман, заподіяння шкоди іншим «во ім’я релігії», тоді тікайте від такого «лідера».
Ігор Дмитрук
