Варто зазначити, що між Бенінським царством та йорубійськими державами зберігалися культурні зв’язки, що знайшли своє відображення у міфології, релігії, пам’ятках образотворчого мистецтва. Порівняно із традиційним віруванням та культом йоруби, релігія Біні є політеїстичною. Адже, у ній присутні елементи тотемізму та зберігся культ поминання предків. Згідно із статистичними даними середини 90-х років другої половини ХХ століття, майже 1/3 частини населення південно-східної Нігерії, а саме: штату Бендел, на території якого проживають біні, – дотримуються традиційних релігійних вірувань та культів.
За свідченнями сучасних науковців, у ХХІ столітті, частина біні є християнами, належать до двох християнських конфесійних гілок – протестантизму та католицизму, а ще інша – прихильниками традиційних вірувань та культів. Згідно із науковими дослідженнями, народ біні – зосереджений на правобережжі річки Нігер, точніше – у штаті Едо. Його чисельність складає майже два мільйони осіб. Помітним є той факт, що мовний діалект «едо» у бінійців відноситься до групи бенуе-конголезьких мов. До групи народів, які розмовляють цією мовою, входять: етсако, івбіосакон, ішан та інші. Релігія Біні поєднує у собі різні культи: предків, правителів, сакральних тварин, природних сил тощо. Найбільш шанованим божеством у культі бінійців є Оса. Божество втілює: багатство, плодючість, водяні стихії.
Із найбільш поширеніших свят біні, характерними є ті, що пов’язані з аграрним та життєвим циклом. Важливі із традиційних обрядів здійснюються обою (правитель Бенінського царства). Обі надавали характерних рис божества, шануючи його як Бога, оскільки він був святим, і звертався дуже часто у промові до народу, то за нього це робили інші. Люди могли його бачити тільки один раз у рік, під час прогулянки містом, в ошатному одязі, з кораловим намистом на шиї. Інші оби могли носити багато таких прикрас, і потребували сторонньої допомоги. Правителі супроводжувалися музикантами, які гучно вдаряли в барабани та сурмили у слонячі бивні. Усі люди мали право веселитися, окрім правителя, адже вважали, що оба може обійтися без їжі.
Царство Бенін привертало особливу увагу європейців, дивуючи їх не тільки багатством, а й величчю. Оба, або ж, інакше кажучи, правитель проживав у царському палаці. У нього нараховувалося сто дружин, велика кількість жерців, тисячі слуг, воїнів, а сама армія складалась із ста тисяч осіб. У світогляді бінійців чималу роль у житті відіграють релігійні вірування. Якщо ми детально розглянемо їхнє віровчення, то побачимо цікаву річ: визнання матеріального і духовного світу (агбона та ереві – світу божеств, духів людей, які колись жили на землі, надприродних істот), людини як складної істоти (особистості – в земному світі, духовного двійника ехі – у духовному); уявлення про світ мертвих і живих (вплив духів предків на людське життя, його спостереження за поведінкою членів родини, покарання за неправильний спосіб життя).
Поряд з культом предків, існував ще й культ, пов’язаний з померлою матір’ю. Він був поширений у XVI столітті, в Бенінському царстві. У ньому споруджувалися вівтарі на честь померлих матерів царів і вождів. На вівтарі, зазвичай, вивішувалися скульптури зображених бронзових голів царських матерів. Ще одною такою особливістю у культі бінійців вважається поклоніння голові та руці. Саме в голові, на їхню думку, концентруються погляди, бажання, рішення, людські почуття, які мають безпосереднє відношення до долі людини, її вдачі. Людина має абсолютне право приносити жертву голові як божеству, в знак подяки за життєву удачу. Проводяться також церемонії, які присвячені голові. Вони тривають декілька днів, під супровід святкувань. Необхідно зазначити, що для здійснення культу голови не будуються вівтарі. Оскільки вважається, що жертвоприношення звершуються голові.
Предметом поклоніння, після голови, необхідно вважати руку, оскільки у ній сконцентрована людська здібність досягнення успіху у матеріальній та практичній діяльності. Культ руки може відбуватися до початку, або після вчиненої дії, на знак подяки надприродним силам. У доколоніальний період, бенінський цар та його прислуга будували вівтар для культу руки, ритуальним втіленням якої міг слугувати бронзовий або дерев’яний предмет циліндричної форми. Цей культ набув своєї популярності як серед воїнів Бенінського царства, так і тих, хто займав посаду при ньому.
У релігійному пантеоні особливе місце відводиться божеству Осі – Творцю усього сущого. Оса створив богів, перших земних правителів – царів для царства Бенін, Іфи та інших йорубійських держав. Оса тісніше пов’язаний з людьми, ніж Олорун – верховне божество йорубійців. До цього божества звертаються із проханням, щоб подарував їм дітей, багатство та земні блага. Сакральну роль відіграє молитовний ритуал, під час якого людина робить вівтар з невеличкого насипу піску, і розміщує на його вершині палку, з прив’язаною білою ганчіркою. Після цього, здійснює жертвоприношення, підносячи горіхи, ребристий гарбуз, колу. Божество Оси має антропоморфічні риси. У міфах досить часто його зображують у великому оточенні дружин та дітей. У деяких бінійських поселеннях, Оса є об’єктом звершення спеціального культу. Він здійснюється жерцями перед його глиняним скульптурним зображенням, в одязі та регаліях оби (правителя). Бенінським обою було реорганізовано культ Оси, засновано Церкву Святого Араоси, призначено штат жерців. Він запозичив досвід християнської церкви в релігійній службі, проте символіка та музика мали бенінськиій відтінок.
Сакральні тексти писалися правителями Беніну (обами), на підґрунті використаних ними релігійно-міфологічних традицій. Важливу роль, поряд з Осою, відіграє його син Олокун – бог моря. Він розділяє разом з ним функції у творчому акті. Це могутнє божество пантеону – надзвичайно поширене у бінійських державах. Існують храми із зображенням Олокуна, у вигляді зробленої із глини жінки. Божество має багато функцій, пов’язаних, насамперед, із людською плодючістю. Віруючі вважають, що новонароджені душі проникають в їхню земну оболонку із водяної стихії, що оточує землю. З культом, передусім, пов’язані обряди умилостивлення за вдалі роди матерів та здоров’я їхніх дітей. Тобто, перша функція божества – плодотворна, друга – сприяє удачі в отриманні багатства від торгівлі.
Набули свого поширення культи інших богів, зокрема Обієнвена, Огуна, богині Ото, Осуна, Огіуви, Орунміла. Божество Обієнвена – тотожне, за функцією, з Олукуном, пов’язане з плодючістю людства. Роль жерця перед божеством виконував цар. Однак, після падіння Бенінського царства і колонізації Англії, сакральне значення цього культу втратило свою вагу, на відміну від Олукуна, що набув всенародного поширення. Культ Олукуна став загальнодержавним, оскільки стосувався культу царських предків. Божество символічно зображувалося у вигляді царя з ногами – рибами. Центр культу цього божества розташовується в містечку Урхобінг. Після занепаду царства Бенін, тут розміщувався храм, в якому перебували скульптурні зображення царя із глини, у його втіленні, як божества Олукуна, також – дружин та придворних, у збільшеному розмірі. За цим храмом наглядала жриця.
Окрім цього, у прихильників культу Олукуна зустрічаються побілені глиною домашні вівтарі, або ж його антропоморфні скульптурні зображення у спеціальних приміщеннях. Божество Огуна втілює собою залізо, метал. Культ – поширений серед ковалів, мисливців та воїнів. Святилища на честь Огуна розміщуються у ковальнях, вівтарі прикрашаються металевими предметами. Як і в релігії йоруба, в жертву божеству приносяться: собака, черепахи, змії, пальмова олія.
Прихильники культу Огуна стверджують, що божество карає того, хто порушує клятву перед ним. Ще одним, досить важливим для бінійців є культ поширення богині Ото. Богиня Ото – покровителька землі, з якою пов’язують врожайність на полях. На її честь біля кожного будинку бінійця садять сакральні дерева, забезпечуючи їм плодючість. Приділяють також увагу культу Осуни – богу лікування та знахарства. Він є об’єктом домашнього культу. Знахарі щорічно влаштовують масові святкові ритуальні ходіння, приурочені богу Осуні. Ритуальні танці та церемонії сприяють оновленню та зростанню сили бінійських знахарів. Відомо, що культ Осуна був поширений ще в доколоніальний період царства Беніна. Він пов’язувався з культом царя.
Адже благо, успішність народу – напряму залежали від підтримки життєвої енергії царя. Було збережено атрибути цього культу, що використовувалися під час здійснення церемоній, у палаці царя: залізні та бронзові жезли, бронзові скульптури із зображенням голови людини, із ніздрів якої виповзають змії та птахи, які увінчують її лоб. Культ Огіуви пов’язаний із царем – вмістилищем священної сили, зі зменшенням якої на народ могли надсилатись різні біди. У період доколонізації, в місті Бенін розташовувалося одне із святилищ, присвячених божеству. Служителем Огіуви був царський придворний.
Якщо цар Беніну просив Огіуву про відтермінування його смерті, то, в знак догоджання божеству, приносили у жертву чоловіка та жінку, бика та козла. Міфотворчість наділила це божество гінцем Офоє, що закликав душі померлих у світ духів. Сьогодні ж, Огіува шанується, як божество грому та блискавки, що несе собою смерть та покарання для неслухняних. Огіува уособлює собою небесну кару. Вважають, що божество є сином бога Оси, мудрий та всемогутній, який може порушувати накази свого батька. Кров Огіуви використовується Осою для створення людських істот.
Бінійський пантеон доповнює божество Орунміл – бог ворожіння, який тісно пов’язаний із містом Іфою, де, власне, і зародився даний культ. Це підтверджується використанням під час гадання пальмових зерен. Залишили свій відбиток в релігії біні пережитки тотемізму. Набула поширення зоолатрія – культ тотему, що був пов’язаний із поклонінням представникам тваринного світу.
Виявляється, що цей тотемний культ пов’язується із уявленнями про загробне життя, куди відходять усі душі померлих предків, і можуть, після нового втілення в людях, перебувати в образі птахів, змій чи ящірок, жаб чи риб. І як втілення предків, вони користувалися великою увагою та пошаною. Якщо ми візьмемо до уваги фольклор бінійців, то побачимо, як він наповнений космогонічними міфами, етногенетичними та історичними легендами, казками про тварин.
У кожному бінійському селі зосереджувалися оповідачі казок, міфів, які користувалися великим авторитетом і повагою серед населення. Можна стверджувати, що культура бінійців є спорідненою з йорубською.
Іван Гудзенко
