Поворотним моментом стали військові походи Каролінгської імперії. Після невдалого вторгнення 778 року, Карл Великий у 801 році захопив Барселону, заклавши основу франкського контролю над Іспанською маркою — прикордонною територією між Піренеями та річкою Ебро. Це стало першим важливим кроком у створенні плацдарму для подальшої експансії християнських держав.
Астурійські правителі, які оголошували себе спадкоємцями вестготської монархії, поступово розширювали свої володіння, використовуючи внутрішні конфлікти у мусульманських володіннях. Проте посилення Кордовського халіфату та суперництво між королівствами Кастилії та Леону в X столітті гальмували процес відвоювання.
Розширення християнських держав
У XI столітті ситуація на Піренейському півострові почала змінюватися. Єдність мусульман була підірвана, а християнські правителі поступово посилювалися. Особливо вирізнявся король Наварри Санчо III Великий, який зміг на короткий час об’єднати значну частину християнських земель. Саме він започаткував королівство Арагон у 1035 році, яке швидко перетворилося на один із провідних центрів Реконкісти.
Альфонсо I Арагонський здобув вагому перемогу у 1118 році, коли йому вдалося захопити Сарагосу — колишню столицю мусульманських володінь. Згодом у 1179 році між Арагоном та Кастилією було укладено Касорльський договір, за яким відвоювання Валенсії передавалося Арагону, тоді як Кастилія зосереджувалася на інших регіонах. Такий розподіл сфер впливу дав можливість уникнути внутрішніх конфліктів і зосередити сили на боротьбі проти мусульманських держав.
Битва при Лас-Навас-де-Толоса
Найважливішим етапом у Реконкісті стала битва при Лас-Навас-де-Толоса у 1212 році. Після поразки кастильців при Аларкосі (1195) існувала серйозна загроза відновлення мусульманського домінування. Однак король Альфонсо VIII заручився підтримкою Папи Інокентія III, який оголосив хрестовий похід проти Альмохадів.
Об’єднане військо Кастилії, Арагону, Наварри та Португалії завдало нищівної поразки армії халіфа Мухаммада аль-Насіра. Ця перемога фактично зламала силу Альмохадів на Піренеях і відкрила шлях для швидкого просування християнських держав углиб Андалусії.
Завоювання Андалусії та утворення Гранадського емірату
Об’єднання Кастилії та Леону в руках Фердинанда III після 1230 року стало важливою умовою для подальших завоювань. Його війська здобули Кордову у 1236 році та Севілью у 1248 році. Ці успіхи перетворили Кастилію на провідну силу Реконкісти.
Спочатку Фердинанд III проводив політику масового вигнання мусульман з новозахоплених міст, однак економічні труднощі змусили його змінити підхід. У результаті було утворено залежне від Кастилії Мавританське королівство Гранада. Його правителі визнавали зверхність Кастилії та сплачували щорічну данину, а мусульманська культура збереглася, переживши навіть певне відродження.
У Толедо, відомому як центр інтелектуальної взаємодії між християнськими, арабськими та єврейськими традиціями, король Альфонсо X заснував знамениту Школу перекладачів. Вона зробила доступними для Західної Європи численні твори античних і арабських авторів, що мало вирішальний вплив на розвиток середньовічної науки.
Реконкіста тривала кілька століть і завершилася лише у 1492 році з падінням Гранади. Вона не була лише військовим процесом, а й складним культурним і політичним явищем. Християнські держави, поступово розширюючи свої території, запозичували елементи мусульманської культури та господарства, що сприяло формуванню багатої культурної спадщини Іспанії та Португалії.
Іван Гудзенко
