Передумови Реформації
На відміну від Німеччини, де Реформація швидко набрала сили завдяки поширенню ідей Мартіна Лютера, у Франції ситуація була дещо іншою. Франція мала сильнішу централізовану владу, і багато провінцій, особливо на півдні, користувалися значною автономією. Ця автономія, поряд із політичними та релігійними інтересами окремих знатних домів, вплинула на початковий розвиток протестантського руху в країні.
Реформація у Франції мала свої корені в гуманістичних ідеях, які поширювалися завдяки діяльності таких католицьких реформаторів, як Жак Лефевр д’Етаплі та Гійом Брісонне. Їхні зусилля заклали основу для змін у релігійному житті Франції, ще до того, як протестантизм набув значного впливу. Франциск I, король Франції, і його сестра Маргарита Ангулемська часто втручалися, щоб захистити гуманістів-реформаторів від переслідувань. Їхній захист дозволив розвиватися ідеям, які згодом стали основою для гугенотського руху.
Початок протестантського руху
На початку 16 століття, коли лютеранські ідеї почали проникати у Францію, Франциск I став на перехресті між репресіями і толерантністю. Спочатку він не був прихильником єресі, але його політика залежала від зовнішніх політичних обставин. У 1534 році настала криза, коли по всьому Парижу були розвішані плакати з різкою критикою католицької меси. Це призвело до жорстоких репресій, і багато відомих реформаторів, таких як Жан Кальвін, були змушені тікати за кордон.
У середині 16 століття, під час правління Генріха II, переслідування гугенотів (так стали називати французьких протестантів) набули інтенсивності. Після того, як у 1559 році Франція та Іспанія уклали мир, увага королівства зосередилася на боротьбі з єрессю всередині країни. Проте несподівана смерть Генріха II на турнірі призвела до зміни політичної ситуації, і релігійні конфлікти ще більше загострилися.
Політичний вимір конфлікту
Релігійні питання у Франції тісно переплелися з політичними амбіціями знатних домів. Королівська влада, що чергувала політику викорінення та толерантності, опинилася в облозі двох крайніх фракцій: католицького дому Гізів і гугенотського дому адмірала Коліньї. Франциск II, який успадкував престол після смерті свого батька, став заручником дому Гізів, оскільки його дружина Марія Стюарт була їхнім представником. Це посилило напругу між католиками та гугенотами.
У відповідь на зростання католицького впливу, частина гугенотів організувала Амбуазьку змову в 1560 році, спробу вбити лідерів партії Гізів і передати владу дому Бурбонів. Ця змова зазнала невдачі, і Франциск II залишився на троні, хоча він помер незабаром після цього, а його місце зайняв молодий Карл IX під регентством Катерини Медічі. Ця зміна дала гугенотам шанс на обмежену толерантність, яка була надана їм в едикті 1562 року.
Релігійні війни та різанина в день святого Варфоломія
Релігійні війни, які тривали в 1560-х і 1570-х роках, стали одним з найкривавіших етапів в історії Франції. Суперництво між католицьким і гугенотським таборами часто призводило до жорстоких сутичок. Найвідомішою подією цього періоду стала різанина в день святого Варфоломія 1572 року, коли тисячі гугенотів були вбиті католиками за підтримки королівського двору. Ця подія шокувала всю Європу і значно послабила позиції гугенотів у Франції.
Після різанини гугеноти втратили значну частину своїх політичних позицій, і проблема збройного опору знову постала перед ними. Хоча кальвіністські вчителі, такі як Жан Кальвін, не підтримували насильницькі дії, гугеноти змушені були боротися за своє виживання в умовах постійного тиску з боку католицької більшості.
Іван Гудзенко