Кант порівнював свій підхід з коперніканським переворотом в астрономії. Як Коперник побачив у видимому русі планет відображення руху Землі, так і Кант стверджував, що суб’єкт пізнання значною мірою формує об’єкт пізнання. Знання, за Кантом, не є просто описом зовнішньої реальності, а продуктом розуму, який накладає апріорні або трансцендентні фактори на дані досвіду.
Ці трансцендентні елементи, за Кантом, поділяються на три рівні. Найнижчий рівень складають форми простору та часу, що належать до інтуїції. На середньому рівні знаходяться категорії та принципи людського інтелекту, такі як субстанція, причинність і необхідність. Найвищий рівень займають ідеї розуму — трансцендентне «Я», світ у цілому і Бог. Явища формуються через взаємодію між формами чуттєвої інтуїції (простором і часом) і сприйняттям. Однак речі у собі залишаються непізнаваними, оскільки знання про них можливе лише через форми людської інтуїції.
Тези Канта викликали критику з боку послідовників Крістіана Вольфа, раціоналіста Лейбніца, і сумніви серед його власних учнів. Вони бачили «Критику чистого розуму» як передмову до вивчення трансцендентної системи, а не як завершену систему. Учні Канта сумнівалися в правильності виділення ним трьох видів апріорного знання та прийнятті речі у собі як складової знання.
Серед критиків були ті, хто вважав, що Кант без належного обґрунтування прийняв три здібності та їхні відповідні трансцендентні характеристики. Вони пропонували розглядати ці три рівні як потрійний прояв єдиної фундаментальної здібності. З цієї причини вони відкидали різницю між інтуїцією та розумінням, вважаючи, що простір і час, категорії та ідеї розуму — це лише функції думки. Вони також стверджували, що існування єдиного трансцендентального суб’єкта, Его, робить річ у собі зайвою і навіть шкідливою для наукового розгляду епістемології.
Таким чином, раннє кантіанство стало періодом активного обговорення і розвитку ідей Канта, що сформували основи для подальших філософських дискусій і досліджень.
Іван Гудзенко
