Філософська позиція Махарші базувалася на принципах адвайта-веданти, зокрема на ідеях монізму — вченні про єдність індивідуальної душі (атмана) та абсолютної реальності (Брахмана). Його погляди на майю (ілюзію) та природу реальності мають багато спільного з вченням Шанкари, класичного представника адвайта-веданти (бл. 700–750 рр.). Однак оригінальний внесок Рамани Махарші полягає в розробці техніки вічара — методу самозапитування, спрямованого на досягнення самопізнання.
Народжений у південноіндійській родині брахманів, Венкатараман (справжнє ім’я Рамани Махарші) з дитинства виявляв інтерес до містичної та релігійної літератури. Його надихали життєписи південноіндійських шиваїтських святих, а також творчість Кабіра, середньовічного містичного поета. Особливе враження на юнака справили легенди про гору Аруначала, яка вважається місцем паломництва та символізує вогонь Шиви, що виник під час створення світу.
У віці 17 років Венкатараман пережив глибокий духовний досвід, який став поворотним моментом у його житті. Відчувши раптовий страх смерті, він уявив своє тіло застиглим трупом. Це спонукало його до самозапитування: «Хто я?». Відповідаючи на це питання, він усвідомив, що не є ні тілом, ні розумом, ні особистістю, оскільки всі ці елементи є тимчасовими та підлягають розкладанню. Цей процес самодослідження, відомий як вічара, привів його до стану самадхі — абсолютного блаженства та єдності з усім сущим.
Життя на горі Аруначала
Після цього досвіду Венкатараман відмовився від майна, поголив голову та вирушив на гору Аруначала, де провів решту життя як відлюдник. Там він став одним із наймолодших гуру Індії, приваблюючи численних учнів своїм вченням про самопізнання та єдність усіх істот. Його філософія акцентувала увагу на тому, що смерть і зло є лише майєю — ілюзією, яку можна подолати через практику вічари та бгакті (відданості).
Вчення Рамани Махарші
Основою вчення Рамани Махарші є техніка вічара, яка полягає в постійному самозапитуванні: «Хто я?». Цей метод спрямований на усвідомлення істинного «Я», яке є вічним та незмінним. За словами Махарші, вічара дозволяє розвіяти ілюзію окремого «я» та досягти стану єдності з абсолютом. Він вважав, що для звільнення від циклу перероджень достатньо практикувати вічару та бгакті, спрямовану на Шиву Аруначали або на самого вчителя.
Вплив на Захід
Популяризація вчення Рамани Махарші на Заході почалася після публікації книги Пола Брантона «Мої пошуки в таємній Індії». Ця робота привернула увагу до філософії Махарші та сприяла появі численних послідовників серед західних інтелектуалів та духовних шукачів. Його вчення знайшло відгук у тих, хто шукав альтернативу традиційним релігійним та філософським системам.
Іван Гудзенко
