Сім’єю влаштовувалися культурні заходи: театральний і творчий вечір, звучала бенгальська і західна класична музика. Під впливом таких традицій були виховані діти, з них виросли освічені люди. Брати Рабіндраната здобули славу філософів, драматургів, громадських діячів, а сестра захопилася романістикою. Рабіндранат не дуже хотів вчитися, велів краще прогулятися по околиці, здебільшого подобалася гімнастика, боротьба, плавання.
Поступово почав засвоювати образотворче мистецтво, такі науки як анатомія, історія, географія, література, арифметика. Працював над засвоєнням санскриту та англійської мови. Він з батьком виїжджає в гірську місцевість Гімалаїв. Вперше почув методичну музику Золотого храму Амрітсара. Подорож принесла натхнення до написання віршів, романів. У розповідному жанрі вийшла публікація мініатюри «Жінка — жебрак» в бенгальськомовному варіанті.
Його батько бажав аби син став адвокатом. З 1878 року хлопець вступає на навчання до Лондонського Університетського коледжу. Він зумів вивчити юриспунденцію. Але потім зненавидів формальну освіту, закинувши науку, почав займатися читанням. В Англії стикається з творами класика Вільяма Шекспіра, все глибше проникаючись фольклором. Він узявся за складання п’єс. З 1880 року – повертається в Бенгалію для регулярної публікації віршів, Під впливом європейської традиції пише романи, розповіді, що є новим явищем в брахманській літературі. Сюди ж можна віднести збірники пісень. З 1891 року – пише бенгальські народні твори: «Зотота тура», «Читара», роман «Піщинка» (видані з 1893 по 1903 роки).
З 1898 року уклав збірник «Гітанджалі» (Жертовний піснеспів). Видавництво збірника в анголомовному варіанті відбулося в Європі та США. Отримав Нобелівську премію в галузі літератури. Приймає участь в суспільно-політичному житті, захищаючи права людей. З 1940 року – зустріч з Махатмою Ганді і не вподобання методів насильства, які схвалював лідер. З негативом відноситься до націоналізму, читаючи лекції в Америці та Японії, присвячуючи себе публічним творам.
З 1883 року – одружується з десятирічною Мріналіні Деві з Бхабатаріні (ранній шлюб практикувався в Індії). Із п’яти народжених дітей, двоє померло. З 1890 року серйозно береться за родові помістя Шелайдахі. Після восьми років переїжджає сюди з сім’єю. Подорожуючи сімейною баржою рікою Падме, збираючи ренту зустрічав селян, благословляючи їх.
В житті розпочинається чорна смуга: втрата дружини у 1902 році, рідної дочки, а в 1907 році від холери помер молодший син. З 1937 року Тагор страждає сильною хронічною біллю, сталося запаморочення, перебуває у комі. Через важкий стан він не міг далі працювати. У 1940 році втратив свідомість. Хворий Тагор диктує востаннє твір для друзів та секретаря аби вони могли записати під диктовку. На початку літа 1941 року помирає у власному будинку.
Пегас
