Теологічні засади та релігійна практика
Центральною рисою пуританської релігійності була інтенсивність духовного досвіду. Пуритани вважали, що справжня віра повинна проявлятися не лише у сповіданні догматів, а у всьому способі життя. Вони наголошували на необхідності завітних відносин між Богом і людиною, де спасіння розумілося як наслідок Божого вибору, здійснюваного через проповідь та дію Святого Духа.
Богословською основою пуританства став кальвінізм, зокрема вчення про приречення, божественний суверенітет і обраність. На цій основі сформувалася «завітна теологія», яка поєднувала особисту відповідальність віруючого з колективною відповідальністю громади. Пуритани розглядали себе як спільноту, покликану жити за Божим законом і слугувати моральним взірцем для всієї нації.
Пуританство та Англіканська церква
Пуритани різко критикували англіканські ритуали, які, на їхню думку, зберігали ознаки католицького ідолопоклонства. Вони відкидали пишні богослужіння, церковні оздоби та ієрархічну модель управління. Натомість наголошували на проповіді, глибокому тлумаченні Писання та високому рівні богословської освіти духовенства.
Частина пуритан намагалася реформувати церкву зсередини, спираючись на парламентську підтримку та виступаючи за пресвітеріанський устрій. Інші, відомі як сепаратисти, повністю відкидали державну церкву та створювали незалежні громади, засновані на добровільному завіті між віруючими.
Політичні наслідки
У XVII столітті пуританський рух відіграв важливу роль у загостренні конфлікту між короною та парламентом. Під час Англійської громадянської війни пуританські ідеї стали значним ідеологічним чинником парламентської сторони. За правління Олівера Кромвеля пуритани отримали тимчасову свободу релігійного самовираження, хоча внутрішні суперечності руху залишилися.
Після Реставрації монархії пуританство зазнало переслідувань, проте його вплив на релігійну культуру, моральні норми та політичну думку Англії залишив глибокий і тривалий слід.
Іван Гудзенко
