Теологічні основи
Пуританство визначалося насамперед інтенсивністю релігійного досвіду. Пуритани вважали, що людина може бути врятована лише через завітні стосунки з Богом, а проповідь є головним засобом донесення спасіння. Вони спиралися на кальвіністську доктрину приречення, згідно з якою Бог уже наперед визначив долю кожної душі.
Центральне місце в богослужінні займала проповідь, побудована на біблійних образах та прикладах із повсякденного життя. Оскільки проповідь вимагала ґрунтовних знань, пуритани надавали великого значення освіченому духовенству. Так сформувалася так звана «завітна теологія», яка поєднувала ідею божественного вибрання з вимогою суворого морального життя громади.
Витоки та розвиток в Англії
Витоки пуританства сягають часів Реформації. Після відокремлення Церкви Англії від Риму в 1534 році протестантизм поширився за Едуарда VI, однак під час правління Марії Тюдор країна повернулася до католицизму. Багато протестантів у цей час знайшли притулок у Женеві, де знайомство з кальвінізмом стало вирішальним для формування пуританської ідеології.
Єлизавета І, зійшовши на престол у 1558 році, відновила протестантизм, проте її компромісна політика не задовольнила радикально налаштованих реформаторів. Саме тоді виникли групи, які вимагали глибшого очищення богослужіння від «папських» елементів. Частина пуритан намагалася діяти через парламент, інші створювали окремі громади, які відмовлялися визнавати державну церкву.
Протягом правління Якова І та Карла І пуритани залишалися під тиском влади. Архієпископ Вільям Лауд проводив політику посилення англіканських традицій, що загострювало конфлікт. З початком Англійської громадянської війни пуритани стали провідною силою парламенту й підтримали армію, яка зрештою привела до влади Олівера Кромвеля. За часів Співдружності пуританський вплив досягнув вершини, хоча й супроводжувався появою численних радикальних течій.
Після смерті Кромвеля відбулася реставрація монархії. Політика Карла II привела до переслідувань пуритан, що увійшли в історію як «Великі гоніння». Лише після Славетної революції 1688 року та ухвалення «Акту про толерантність» 1689 року вони отримали обмежене право на існування поряд із англіканською церквою.
Пуританство в американських колоніях
Частина пуритан, не витримавши тиску в Англії, вирушила до Нового Світу. Найбільше значення мали колонії Массачусетської затоки, де пуритани прагнули створити зразкове суспільство, засноване на завітних відносинах із Богом. Тут вони реалізували конгрегаційну модель церковного управління, закріплену Кембриджською платформою 1648 року.
У Новій Англії церква та громада становили єдине ціле: лише «обрані» мали право голосу й участі в управлінні. Згодом, щоб розв’язати проблему другого покоління поселенців, яке не завжди переживало «досвід навернення», була прийнята «Півдорогова угода», що дозволяла часткове членство в церкві.
Пуританський експеримент вплинув на формування американської культури, зокрема на уявлення про громадянський обов’язок, дисципліну та освіченість. Ідеї пуритан стали підґрунтям для подальшого розвитку протестантської етики, яка мала значний вплив на політичну та соціальну традицію США.
Пуританство залишило помітний слід в історії Англії та Північної Америки. В Англії воно сприяло демократизації політичного життя, формуванню нових релігійних течій і боротьбі за свободу совісті. В Америці пуританські громади стали основою для розвитку освіти, літератури та суспільних інститутів.
Іван Гудзенко
