На відміну від гіпнозу, Фрейд запропонував іншу техніку вільної асоціації. Вона полягала у заохоченні пацієнтів говорити все, що спадає їм на думку, незалежно від того, чи здається це доречним. Такий підхід дозволяв обійти свідомий контроль і звернутися до несвідомих психічних процесів.
Несвідоме, тривога та витіснення
Фрейд дійшов висновку, що несвідоме відіграє вирішальну роль у формуванні поведінки та психічних розладів. Основою симптомів, на його думку, є витіснені спогади та конфлікти, найчастіше пов’язані із сексуальними переживаннями, які викликають тривогу. Ця тривога, у свою чергу, пов’язана з енергією лібідо, внутрішньою сексуальною силою, яка була пригнічена й знайшла вихід у симптомах. Надалі поняття тривоги у психоаналізі було розширене і почало охоплювати не лише сексуальні страхи, але й почуття провини, сорому, страху агресії, а також страхи втрати та самотності.
Фрейдівська теорія стверджувала, що внутрішні психічні конфлікти, коли не вирішуються свідомо, активують захисні механізми. Ці механізми, хоч і служать зменшенню тривоги, можуть стати патологічними, коли блокують повноцінну адаптацію до соціального життя.
Розвиток і критика психоаналізу
Уже на початковому етапі розвитку психоаналізу з’явилися розбіжності між його прихильниками. Деякі учні Фрейда, зокрема Карл Юнг, Альфред Адлер та Отто Ранк, розробили власні психологічні концепції, що вийшли за межі класичного фрейдизму.
У ХХ столітті психоаналіз зазнав подальших трансформацій завдяки таким теоретикам, як Мелані Кляйн, Карен Горні, Еріх Фром, Дональд Віннікотт, Гайнц Когут та інші.
Значущим внеском у розширення психоаналізу стала робота Анни Фрейд та Мелані Кляйн у сфері дитячої психоаналітичної терапії. Психоаналіз також поширився за межі медицини у літературу, мистецтво, антропологію, соціологію. Його методи використовувалися для інтерпретації міфів, культурних символів, творчості та суспільних процесів.
Психоаналіз вніс глибоке розуміння складної природи людини, емоційної сфери, мотивації та несвідомих процесів, що формують особистість і поведінку. Саме завдяки цьому підходу було вперше науково осмислено неусвідомлюване життя психіки, що стало переломним моментом у розвитку психології як науки.
Іван Гудзенко
