Природа прикладної логіки та її основні концепції
Прикладна логіка виходить за межі класичного дедуктивного аналізу, інтегруючи такі поняття, як:
- Епістемічні оператори («знає, що…», «вірить, що…», «сумнівається, що…»);
- Деонтичні категорії («обов’язково», «дозволено», «заборонено»);
- Індуктивні та абдуктивні схеми (міркування, що ґрунтуються на ймовірностях та гіпотезах).
Ця дисципліна досліджує, як логічні структури взаємодіють із знаннями, переконаннями та соціальними нормами, формуючи механізми прийняття рішень.
Стратегічний підхід дозволяє оцінювати не окремі висновки, а цілі ланцюги аргументації, що особливо важливо в політиці, юриспруденції та економіці.
Помилки в міркуванні: від Арістотеля до сучасності
Вивчення логічних помилок (паралогізмів) бере початок із античності. Арістотель класифікував їх на:
- Формальні помилки (порушення логічних законів);
- Неформальні помилки (пов’язані із змістом аргументів).
Приклади формальних помилок
- Заперечення антецедента:
- «Якщо йде дощ, то земля мокра. Дощ не йде. Отже, земля не мокра».
(Недійсне, оскільки земля може бути мокрою з інших причин.)
- «Якщо йде дощ, то земля мокра. Дощ не йде. Отже, земля не мокра».
- Підтвердження консеквенту:
- «Якщо це кіт, то він ссавець. Ця тварина — ссавець. Отже, це кіт».
(Помилкове, бо існують інші ссавці.)
- «Якщо це кіт, то він ссавець. Ця тварина — ссавець. Отже, це кіт».
Ці приклади ілюструють, як формальна структура може сприяти ілюзії вірності, навіть коли висновок хибний.
Окремий напрям досліджує, як запитання впливають на міркування. Наприклад, у науковому дослідженні правильно сформульовані питання сприяють ефективному тестуванню гіпотез.
Іван Гудзенко