Православ’я сьогодні розвивається надто погано, і можна відверто сказати, що воно поступово вимирає як християнська конфесія. З кожним століттям, православ’я зменшується і зменшується кількістю православних віруючих не тільки у світі, але і в Україні, яка завжди була опорою православної віри. Можна задати банальне питання: що ж сталося з православ’ям і чому це воно вимирає? Відповідь занадто проста: воно не може дати гідної конкуренції протестантизму та католицизму, які рухаються в ногу з сучасним світом.
Православ’я, на відміну від інших християнських конфесій, не може реорганізуватися і вести діалог між православними церквами та іншими християнськими конфесіями, і саме така закритість православної церкви може привести до її краху.
Мені важко критикувати православ’я, адже я вважаю себе православним. Але якщо не критикувати та не міняти сучасне православ’я, то воно з часом вимре і нічого не залишить після себе.
Якщо розібрати віровчення та традиції православної церкви, то воно фактично не змінювалося протягом двох тисяч років, але чи це добре? Звичайно, змінювати віровчення це не вихід, адже віровчення — основа кожної релігії, її суть, а зміна догматики та канонів може привести до втрати сутності православ’я як християнської конфесії.
Проблема сучасного православ’я не у віровченні і не в традиціях, а в закритості та не бажанні оновлюватися. Саме бажання не оновлюватися приведе до краху православ’я як християнської конфесії. Що ж означає не бажання оновлюватися? Бажання не оновлюватися — це коли церковні діячі не бажають, щось змінювати, змінювати спосіб існування церкви. Православній церкві потрібно масово нести євангелізацію в маси. Саме євангелізація та місіонерство православної церкви є головним чинником порятунку церкви. Багато сучасних православних богословів вважають, що православ’ю не потрібно оновлюватися, адже це суперечить догматиці та канонам церкви. Втім, постає зустрічне питання: чи справді суперечить? Я хотів би повернутися у раннє православ’я, яке не втрачало догматів та канонів, але і не забувало займатися євангелізацією та місіонерством серед язичницького населення. Саме православна церква християнізувала всю Азію, Північну Африку, Східну Європу.
Ми також можемо виділити найгостріші проблеми православної церкви:
1. Низький рівень православних священиків
2. Корупція у православній церкві.
3. Розколи православних церков
Якщо розглянути детальніше освіту у православній церкві, то нині вона дещо покращилася, хоча священики не виявляють особливого бажання поглиблювати свої знання, окрім того, у православних семінаріях та академіях не розвинена джерельна та викладацька база. Звичайно, ми не можемо сказати, що у православних семінаріях немає професійних викладачів, це не так. Вони є, але їх дуже мало, важливу роль відіграють семінарісти, які не мають бажання вивчати детально православну історію, віровчення та догматику. Для них головне якнайшвидше одружитися, отримати парафію та спокійно махати собі кадилом і розказувати низькопробні проповіді або просто скачати з Інтернету та прочитати парафіянам, які взагалі від цього далекі. Цікавим є той факт, що більшість православних священиків не знають основних догматів та історію становлення православного віровчення. Прикрим є те, що священики реально не хочуть абсолютно нічого вчити та читати. Для них основною проблемою є недостатня кількість парафіян та матеріальних коштів.
Я не переслідую мету висміяти священиків, це швидше заклик православного віруючого до реорганізації православної церкви на Україні. Я не хочу бути черговим Лютером або Кальвіном, і не маю бажання створювати нову секту, я хочу, щоб Українська православна церква стала єдиною, і нарешті православні віруючі припинили міжусобну війну. Щоб врешті-решт закінчилися безглузді відбирання парафіяльних храмів один в одного, а натомість щоб панували мир та любов між людьми.
Отже, повернімося до православної освіти. Проблема освіти у православ’ї стоїть дуже гостро. Адже православна церква немає єдиної освітньої системи, зокрема в Україні, де існує велика кількість православних церков, які не співпрацюють з державними закладами освіти, що призводить до не визнання дипломів священиків державою. У свою чергу православна церква не визнає державну освіту, і виникає своєрідна освітня дилема між церквою та державою, що приводить до освітнього колапсу.
Нині в Україні існує велика кількість різних православних семінарій та академій, але тільки невелика їх кількість дає майбутнім священикам непоганий рівень освіти. Низький рівень освіти приводить до поганої якості священиків, які повинні вміти не тільки служити літургію та махати кадилом, але і вміти тлумачити Біблію та займатися місіонерською діяльністю серед українського населення. Адже головним завданням православного священика на сьогодні є душ пастирство та донесення Слова Божого у серця віруючих християн.
Окрім освітньої проблеми в православ’ї існує велика проблема корупції у церкві. Корупція у сучасній православній церкві є буденною справою серед православного духовенства. Звичайно, представники духовної інституції можуть заперечити факт корупції у православній церкві. Але це не так, трапляється велика кількість прикладів, коли у одних священиків забирали парафії, і віддавали іншим, які заплатили вищому церковному керівництву. Тому для православної вищої ієрархії потрібно нагадати про православне поняття хули Духа Святого, перед тим як продавати чи відбирати парафії. Звичайно, це стосується окремих єпископів, які продають парафії, адже не всі продажні, є велика кількість молодих українських православних єпископів, які ставлять перед собою мету розвитку Православної церкви в Україні.
Окрім освітньої та корупційної проблеми у православ’ї існує проблема розколу, зокрема така проблема стоїть гостро в українському православ’ї, яке розділене на велику кількість церков та сект.
Найбільшим православними церквами в Україні є: УПЦ МП, УПЦ КП, УАПЦ, які не можуть знайти спільного знаменника для об’єднання в єдиний церковний організм, і саме такі розколи ведуть до занепаду не лише українського православ’я, але і світового православ’я в цілому. На сьогодні мало шансів, щоб українське православ’я об’єдналося в єдину православну церкву, оскільки жодна із цих церков не йде на зустріч до об’єднання.
Окрім цих проблем існує ціла низка інших проблем. Тому будемо сподіватися, що вища православна ієрархія зуміє виправити та стабілізувати православну церкву, як це зробили католики на другому Ватиканському соборі у 1962-1965 роках. А тому будемо сподіватися та молитися за нашу Православну церкву.
Ігор Дмитрук
Магістр богослов’я
