Чому 120? Тут багато сенсів. Найвідоміший: стихія часу має 12 джерел, небо має 12 областей, Сонце рухається по 12 зодіакальних сузір’ях. В кожному джерелі проявляється Дашаватара, Десятириця. 12×10=120. В багатьох давніх книгах з астрології, магії та алхімії є діаграми, де небо поділене на 120 секторів. Також 48 богів внутрішнього кола й 72 божества зовнішнього кола. 48+72=120. До речі, про 72 божества зовнішнього кола є у Велесовій Книзі.
Звичай запалювати 120 свічок у ніч зимового сонцестояння це сакральна числова практика, яка виникає на перетині архаїчної астрономії, ритуалів оновлення світла і езотеричних традицій, і в різних культурах проявлялася у схожих формах, але з різними поясненнями.
Сама ж ніч Зимового Сонцестояння й досі є «нульовою точкою року». Астрономічний новий рік також починає відлік року з цієї точки. У традиційних космологіях ця ніч вважалася: найглибшою темрявою року, моментом, коли Сонце «вмирає» і «народжується знову», точкою зупинки часу — axis mundi річного кола. Саме тому будь-яка світлова дія цієї ночі має космічний, а не побутовий характер. Свічка тут символізує активне світло, яке має обрядове значення: допомагає Сонцю повернутися, відновлює лад, починаєновий цикл.
Число 120 має ще й таке філософське трактування. 1. Астрономічне. 120 = 3 × 40, де 40 — число переходу, очищення, «міжчасся» (40 тижнів (9 місяців триває вагітність, за 40- днів душі дістаються небес), а 3 — число повноти й космічного порядку. Отже 120 завершений цикл переходу в межах повного космосу. 2. Часове. У низці духовних традицій 120 символічно відповідає періоду від осіннього рівнодення до весняного (у сакральному, не календарному обчисленні), або «темній половині року». Тоді запалення 120 вогнів це намір подолати період темряви й упевненість у цьому проході. Космологічне. У давніх нумерологічних системах, що прив’язані до того чи іншого культу, системах рахунку: 120 = число «повного кола небес» (через кратність 12 і 10), асоціюється з ідеальним порядком.
Й ще один сенс. Свічки символізують зорі, повернуті на землю. Обрядова логіка така: кожна свічка це іскра первинного світла, разом 120 свічок це модель зоряного неба у найтемнішу ніч, людина стає співтворцем світу, відновлюючи небесний порядок на землі. У цьому сенсі свічки не запалюють — їх «виводять» у світЄ, ніби то запалюють зірки на небі.
Обряди запалення свічок є у багатьох традиціях. Індоєвропейські та північні обряди: Йольські вогні, поліна, множинні свічки, Запалювання багатьох джерел світла як «поклик Сонця». Давній Близький Схід: Храмові лампи, що запалювалися у певній кількості в момент «повороту світла». Число ламп відповідало небесному порядку. Слов’янські та карпатські реконструкції: Засвічування Роду — багато малих вогнів замість одного великого, вогні для кожного рівня світу (Нав, Яв, Прав).Як робили обряди
Як робили ці обряди практично? Свічки запалювали повільно, не всі одразу. Кожна свічка могла відповідати: або року життя, або зорі, або періоду року. Світло не гасили — чекали, доки воно само догорить. Часто мовчання або спів — замість розмов. Це була робота з стихією час.
Й глибинний філософський сенс обряду запалення свічок – це колективне або індивідуальне втримання світла, акт відповідальності людини за продовження космічного порядку, нагадування, що світло не «приходить саме» — його закликають. У цій логіці: якщо світло не закликати — воно може не відродитися. повернутися.
Ігор Мехеда
