З назви видно, що воно прийшло на зміну структуралізму. По суті, структуралізм увійшов в філософію із зовні. Вивчаючи явища культури, принципи тотемізму, ритуальні дії, етнографію філософи намагалися вичленувати повторювані елементи або схеми.
Розглядаючи культуру (цивілізацію) яка постійно змінюється, але, по суті є замкнутою структурою без особливого фундаменталізму (наприклад, існування Бога чи іншої вищої матерії). В даному випадку навіть реальність відходить на другий план, просто історія цивілізації розглядається як спіраль, де кожен виток — це стійкі зв’язки (політичні, соціальні, родові, військові та ін.) І новий виток спіралі — це повторення історичного відрізка.
Причому людина і соціум по відношенню до зв’язків вторинна. Способом викладу думок послідовники структуралізму залишили мову, все-таки він підпорядковується певним канонам, які можна структурувати і досліджувати. Так і життя суспільства підпорядковується певній логіці. У постструктуралізмі відмовилися від мови та від цілісних понять. Залишивши собі якусь структуру, стали вивчати її і те, що виходить за межі. Таким чином, зробивши для себе важливими абсолютно інші поняття, частіше навіть спотворюючи загальноприйняті норми. А часом беручи «ненормальність» за основу і вивчаючи ставлення соціуму до неї.
Перебіг постструктуралізму прийнято вважати самим критичним. Його прихильники виступають проти всього, що знаходило своє відображення в походженні людини, розуму, мови, свідомості та ін. Висловлюють свою недовіру до міцних усталеним в суспільстві поняттями і нормам. Але безпосередньо «в лоб» прихильники не виступають, своїми висновками вони намагаються показати всю хиткість міцних традицій і безвихідь вікових знань. Основна ставка робиться на невизначеність і різноманіття і це приносить свої плоди. Постмодернізм, як протягом плавно виходить з постструктуралізму та залучає на свій боку велике число прихильників.
Іван Гудзенко
