Попри труднощі історичної реконструкції, головні ідеї послання Будди залишаються послідовними: людське життя позначене стражданням, усе є непостійним, а ідея сталого «я» — ілюзорна.
Страждання як вихідна точка
Будда ґрунтував своє вчення на факті людської дуккхи — страждання або незадовільності існування. Існування саме по собі не гарантує щастя: народження, старіння, хвороба й смерть неминучі. Більше того, прагнення до приємного і страх перед втратою створюють внутрішню напругу.
Людина живе в умовах постійної мінливості. Усе, чого вона прагне — багатство, статус, сім’я, навіть власне тіло та психіка — є тимчасовим. Бажання, спрямоване на минуще, неминуче веде до розчарування. Саме це усвідомлення лягло в основу буддійського шляху визволення.
Тимчасовість і структура реальності
У ранніх текстах Будда описує реальність як процес, а не як субстанцію. Світ, зовнішній і внутрішній, складається з мікроелементів — дхамм. Йдеться не про «закон» у моральному сенсі, а про елементарні складові досвіду.
Будда відкинув традиційну ідею незмінної сутності речей. На відміну від багатьох індійських філософських систем, він не стверджував існування вічного «атмана» — душі як метафізичної субстанції. Життя є потоком становлення, де явища виникають і зникають у взаємозалежному ланцюгу причин.
Відсутність «я» (анатман)
Одним із центральних елементів послання Будди є вчення про відсутність «я» — анатман. Ідея сталого его вважається оманою, що виникає через прив’язаність і невігластво. Те, що люди називають «собою», є лише умовною конструкцією.
Для пояснення цього буддисти сформулювали теорію п’яти сукупностей (кхандх), які утворюють людське існування:
- Рупа — тілесна форма, фізичність.
- Ведана — почуття або відчуття.
- Санна — сприйняття й ідеї.
- Санкхара — ментальні формування, схильності та наміри.
- Вінняна — свідомість.
Послання Будди — це радикальна інтерпретація людського досвіду. Воно поєднує аналіз психіки, етичні принципи та філософську рефлексію. Центральна ідея проста й водночас глибока: звільнення можливе тоді, коли людина перестає ототожнювати себе з тим, що не є постійним. Саме в цьому полягає шлях до просвітлення.
Іван Гудзенко