Послання Будди та його вчення: страждання, п’ять сукупностей і шлях до просвітлення

Вчення, що приписуються Сіддхартха Гаутама, передавалися його учнями усно. Багато текстів починаються з формули «евам ме сутам» — «так я чув», що підкреслює їх усну природу. Питання автентичності окремих проповідей залишалося предметом дискусій уже в перші століття після смерті Будди. Саме тому буддійські собори намагалися впорядкувати корпус вчень і визначити, які з них є достовірними.

Попри труднощі історичної реконструкції, головні ідеї послання Будди залишаються послідовними: людське життя позначене стражданням, усе є непостійним, а ідея сталого «я» — ілюзорна.

Страждання як вихідна точка

Будда ґрунтував своє вчення на факті людської дуккхи — страждання або незадовільності існування. Існування саме по собі не гарантує щастя: народження, старіння, хвороба й смерть неминучі. Більше того, прагнення до приємного і страх перед втратою створюють внутрішню напругу.

Людина живе в умовах постійної мінливості. Усе, чого вона прагне — багатство, статус, сім’я, навіть власне тіло та психіка — є тимчасовим. Бажання, спрямоване на минуще, неминуче веде до розчарування. Саме це усвідомлення лягло в основу буддійського шляху визволення.

Тимчасовість і структура реальності

У ранніх текстах Будда описує реальність як процес, а не як субстанцію. Світ, зовнішній і внутрішній, складається з мікроелементів — дхамм. Йдеться не про «закон» у моральному сенсі, а про елементарні складові досвіду.

Будда відкинув традиційну ідею незмінної сутності речей. На відміну від багатьох індійських філософських систем, він не стверджував існування вічного «атмана» — душі як метафізичної субстанції. Життя є потоком становлення, де явища виникають і зникають у взаємозалежному ланцюгу причин.

Відсутність «я» (анатман)

Одним із центральних елементів послання Будди є вчення про відсутність «я» — анатман. Ідея сталого его вважається оманою, що виникає через прив’язаність і невігластво. Те, що люди називають «собою», є лише умовною конструкцією.

Для пояснення цього буддисти сформулювали теорію п’яти сукупностей (кхандх), які утворюють людське існування:

1. Рупа — тілесна форма, фізичність.
2. Ведана — почуття або відчуття.
3. Санна — сприйняття й ідеї.
4. Санкхара — ментальні формування, схильності та наміри.
5. Вінняна — свідомість.

Послання Будди — це радикальна інтерпретація людського досвіду. Воно поєднує аналіз психіки, етичні принципи та філософську рефлексію. Центральна ідея проста й водночас глибока: звільнення можливе тоді, коли людина перестає ототожнювати себе з тим, що не є постійним. Саме в цьому полягає шлях до просвітлення.

Іван Гудзенко