Женева як центр реформатського руху
За життя Жана Кальвіна Женева перетворилася на ключовий осередок реформатського протестантизму. Місто стало притулком для релігійних біженців з Франції, Англії, Шотландії, Італії та інших регіонів Європи. Кальвін не лише інтегрував їх у церковне життя, а й готував проповідників, яких згодом відправляв назад для поширення реформатських ідей.
Завдяки цій діяльності кальвінізм укорінився у Франції, Нідерландах, Шотландії, Англії та північноамериканських колоніях. Джон Нокс, провідник шотландської Реформації, називав Женеву зразковою школою християнської віри після апостольських часів.
Соціальна привабливість кальвінізму
Кальвінізм виявився здатним перетинати соціальні межі. У Франції його підтримувала аристократія та міська еліта, у Німеччині — як бюргерство, так і князівські двори, у Нідерландах та Англії — майже всі суспільні групи. В англомовному світі кальвіністська етика стала основою пуританського руху, який справив визначальний вплив на культуру Північної Америки.
Ймовірною причиною цієї популярності була здатність кальвінізму поєднувати сувору дисципліну з активною життєвою позицією, що відповідало духовним запитам епохи релігійних конфліктів і соціальної нестабільності.
Доктринальні зміни та схоластичний поворот
У XVII столітті кальвінізм зазнав значної раціоналізації. На Дортському синоді 1619 року доктрина приречення була систематизована й поставлена в центр богословської ідентичності руху, хоча сам Кальвін уникав такої однобічності. Пізніші теологи перейняли методи середньовічної схоластики, прагнучи до логічної визначеності та доктринальної завершеності.
Знаковим прикладом цього етапу стала праця Франсуа Турретіна «Institutio Theologiae Elencticae», яка тривалий час слугувала основним підручником кальвіністської теології. Цей перехід від гуманістичної гнучкості Кальвіна до суворої систематизації відображає процес, який Макс Вебер описав як рутинізацію харизматичного руху.
Іван Гудзенко
