Після смерті Будди його життя поступово обростало легендами, а вчення передавалося й систематизувалося. Мандрівні аскети дедалі частіше осідали в постійних монастирях, де формувалися дисциплінарні правила. Громада перетворилася на організовану релігійну силу, що приваблювала представників економічної й політичної еліти.
Перші століття
Упродовж першого століття свого існування буддизм поширився з регіонів Магадга та Косала на значну частину північної Індії, включаючи Матхуру й Удджаяні. Уже через століття після смерті Будди було скликано Собор у Вайшалі, на який запрошували ченців із різних областей. Це свідчить про широке географічне розповсюдження нової традиції.
Буддизм приваблював правителів молодих республік і царств. Підтримка нових релігійних рухів допомагала їм урівноважувати вплив брахманської традиції. Таким чином, буддизм став не лише духовною, а й соціально-політичною силою.
Маур’ї та імперський поворот
Рішучий імпульс поширенню надав період династії Маур’ї. Перший імператор, Чандрагупта Маур’я, підтримував джайнізм. Проте його онук, Ашока (бл. 268–232 рр. до н. е.), відіграв вирішальну роль у становленні буддизму як загальноіндійської сили.
Імперія Ашоки простягалася від Гімалаїв до регіонів, що межували зі Шрі-Ланкою. Його правління стало прикладом поєднання політичної влади й моральної реформи. Ашока підтримував буддизм, але не створював державної церкви. Він наголошував на «дхаммі» — етичному порядку, заснованому на самоконтролі, правдивості, доброті та повазі до інших традицій.
Ашоканські написи і моральна держава
Першими письмовими джерелами буддизму стали написи на Ашоканських колонах, розміщених по всій імперії. Вони містили етичні настанови, спрямовані не лише на буддистів, а й на все населення.
Ашока заснував посади «дхамма-махаматтів» — чиновників, які опікувалися моральним і соціальним благополуччям підданих. Він ініціював медичну допомогу для людей і тварин, розвивав інфраструктуру, канали й торгівлю. Імператор відправляв посланців за межі своїх володінь, сприяючи культурним контактам.
У буддійській традиції Ашоку зображують як чакравартіна — всесвітнього монарха, що «котить колесо закону». Однак історичний і легендарний образи часто переплітаються, ускладнюючи їх розмежування.
Криза і нове піднесення
Після смерті Ашоки імперія Маур’їв занепала, а влада перейшла до династій Шунга й Канва. Є свідчення про локальні переслідування буддистів у цей період, але традиція збереглася.
Новий етап настав із піднесенням Гупти у IV столітті н. е. Імперія Гуптів стала осередком культурного розквіту Індії. До цього часу буддизм перетворився на провідну, якщо не домінуючу релігійну традицію субконтиненту.
Від Індії до світу
Поширення буддизму не обмежилося Індією. Уже за життя Ашоки традиція проникла до регіонів Шрі-Ланки, а згодом — у Центральну Азію, Китай та Південно-Східну Азію. Монастирі стали центрами освіти й перекладацької діяльності, а вчення адаптувалося до нових культур.
Паломництво до місць, пов’язаних із життям Будди, стало важливою формою релігійної практики. Розширення канонічної літератури й коментарів сприяло формуванню різних шкіл і напрямів.
Іван Гудзенко
